23 жовтня 2026, 16:01

"Це квиток на світову війну": Безсмертний про задум Путіна та небезпеку для Трампа

Роман Безсмертний пояснив, чому можливий саміт Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна загрожує новою світовою війною, які інтереси стоять за мирними переговорами та чому президенту США може загрожувати імпічмент. Повний текст новини

Автор: 24 Канал

Адміністрація Дональда Трампа продовжує шукати домовленостей із Росією, хоча Кремль не демонструє готовності відмовитися від своїх вимог до України. Паралельно обговорюють можливий саміт лідерів США, Росії та Китаю, який у Москві можуть спробувати представити як початок нового світового порядку.

Реклама Adv

Переговори Віткоффа з Путіним

Стів Віткофф запропонував Путіну відновити тристоронні переговори за участю України, Росії та США. Водночас Financial Times описує два можливі сценарії: заморожування війни по лінії фронту без вступу України до НАТО або поступки щодо решти Донбасу в обмін на членство в Альянсі. Чи справді ці варіанти можуть стати основою мирної угоди?

Передусім хочу віддати належне Гідеону Рахману, автору статті у Financial Times. Це видатний журналіст, який дуже глибоко розуміє міжнародну політику. Але потрібно правильно сприймати його матеріал: це аналітичне бачення можливого розвитку подій, а не погоджений документ, який уже лежить на столі переговорів.

Трамп, на моє переконання, внутрішньо давно вирішив, що Україна не буде членом НАТО. А Путіна принципово не цікавить збереження України як держави, незалежно від того, про які саме кордони йтиметься.

Тому всі ці конструкції виглядають досить умовно. Рахман як цивілізована людина шукає вихід із ситуації, бо розуміє, що потрібно припинити загибель людей. Коли бачиш дитячий візочок у Харкові з убитою однорічною дитиною, неможливо не реагувати. Хочеться знайти хоч якийсь спосіб зупинити це жахливе бойовище.

Але Трамп і Путін керуються зовсім іншими міркуваннями. Для них першочерговим є не питання порятунку людей.

Ми вже бачимо, що Росія запропонувала американцям як результат переговорів. Це звільнення Хаббарда. Можна згадати попередні поїздки Редкліффа та ідею обмінювати звільнення заручників на послаблення санкцій. До подібної схеми знову повертаються.

Паралельно обговорюють так звану дизельну угоду. Путін розповідає, що після певних рішень ціни нібито впали на шість відсотків. Але американці вміють рахувати гроші й бачать, що відбувається на їхніх заправках. Ціни продовжують зростати, тому такими цифрами їх не переконаєш.

Насправді Віткофф привіз до Росії ту саму макулатуру, яку возить уже дуже давно. У документах міняють пункти, повертаються до старих пропозицій. Показове навіть повторне обговорення гарантій безпеки для України за аналогією з п'ятою статтею НАТО.

Зараз Трампа й Путіна цікавить передусім сам факт переговорів. Щоб можна було вийти й сказати: ось, ми говоримо, скоро буде мир. Американському президенту це потрібно до 3 листопада, щоб показати виборцям нібито великий дипломатичний успіх.

Ми маємо двох політиків, які підживлюють один одного обіцянками. Путін розповідає, що готовий до миру, Трамп повторює, що мир уже близько, а реальних змін немає.

Віткофф перед зустріччю з Путіним був в Осло. Чому європейські партнери не змогли переконати американську сторону відмовитися від цих пропозицій?

Я, навпаки, вважаю, що в Осло все було організовано дуже грамотно. Там були Йонас Гар Стьоре та Александр Стубб. Обидва мають величезний дипломатичний досвід, обидва раніше очолювали міністерства закордонних справ своїх країн. Вони прекрасно розуміють, як потрібно говорити в таких ситуаціях.

Я навіть очікував, що там станеться серйозна суперечка. Але нічого подібного не було. Вони спокійно провели пресконференцію, висловили підтримку Європі, Сполученим Штатам та Україні, не дозволивши втягнути себе в непотрібний конфлікт.

А головне вже було сказано в європейських столицях. Європа не хоче повертатися до залежності від російських нафти та газу. Відповідно, виникає питання, кому потрібні активи "Лукойла" чи "Північного потоку", якщо європейські держави не збираються відновлювати колишню модель співпраці.

Я вважаю, що в оточенні Трампа розраховували на можливість отримати певні російські активи й побудувати на цьому великий бізнес. Але без європейського ринку їхня привабливість зовсім інша.

До того ж Європа не збирається передавати приблизно 250 мільярдів заморожених російських коштів на реалізацію таких домовленостей. Фрідріх Мерц чітко дав зрозуміти, що європейці самі визначатимуть, як розпоряджатися цими грошима.

Тому Віткофф приїхав до Путіна в досить незручному становищі. Європейці ввічливо його вислухали, але фактично не підтримали головних економічних задумів, на які могли розраховувати у Вашингтоні.

Я не очікую від цього візиту результатів, пов'язаних із реальним миром. Решта переговорів, на мою думку, стосуватиметься насамперед економічних питань і того, як представити розмови з Кремлем як успіх Трампа.

До 3 листопада таких заяв може ставати дедалі більше. Американцям намагатимуться показати, що президент майже домовився з Росією і тому потрібно підтримати його та республіканців.

Не Ялта, а новий Мюнхен

Путін знову запропонував провести зустріч із Трампом і Сі Цзіньпіном у Китаї. До Санкт-Петербурга напередодні прибув і китайський прем'єр. Чи може Кремль готувати нову Ялту, де великі держави домовлятимуться про майбутнє України без неї?

Спочатку розділимо політичні й економічні питання. Прем'єр-міністр Китаю передусім займається господарською частиною державного управління: економікою, цифрами, великими проєктами. У його компетенції можуть бути питання газопроводів та підготовки до міжнародних економічних зустрічей.

Велика зовнішня політика – це сфера відповідальності Сі Цзіньпіна та Ван Ї. Тому сам факт прибуття китайського прем'єра до Санкт-Петербурга ще не означає, що там готують домовленість про поділ світу.

Але тепер щодо Ялти. Коли готується Мюнхен, а його називають Ялтою, ось тут і виникає головна проблема.

Мені розповідають, що Путін хоче організувати нову Ялтинську конференцію. А я запитую: яку велику загрозу ці троє перемогли, щоб тепер збиратися та встановлювати післявоєнний порядок? Де та спільна перемога, після якої вони збираються визначати долю інших держав?

Трамп у цій історії нагадує мені Невілла Чемберлена. Він дуже хоче прилетіти додому й сказати: я привіз вам мир. А потім може виявитися, що замість миру він привіз нову війну.

Адже Мюнхенська угода 1938 року не забезпечила тривалої безпеки Європі. Поступки агресору тільки заохотили подальшу експансію нацистської Німеччини.

Я вважаю, що Путін задумав саме такий сценарій. Не просто домовленість про окремі українські території, а спробу розчленувати Україну, створивши умови для значно ширшого конфлікту.

Потрібно пам'ятати, що поділ Чехословаччини не обмежився рішеннями головних учасників Мюнхенської угоди. Тоді свої територіальні претензії висували також Польща та Угорщина. Я не забуваю й про появу угорських військ поблизу українського кордону у 2022 році.

Тому я називаю можливість подібних домовленостей не новою Ялтою, а новим Мюнхеном. Це може стати спусковим гачком великої війни.

Це не Ялта. Це Мюнхен. Це гарантований, проштампований квиток на світову війну. І я переконаний, що Путін прекрасно розуміє небезпеку такого сценарію.

Але я не думаю, що Сі Цзіньпін захоче грати в цю гру за російськими правилами. Китаю потрібна економічно сильна Європа. Європейський ринок купує китайські товари й сировину на сотні мільярдів євро, приблизно на 600 мільярдів. Навіщо Пекіну руйнувати одного з найважливіших торговельних партнерів?

Водночас сама зустріч може відбутися. Потрібно розрізняти обговорення її проведення до 3 листопада та реальні контакти після цієї дати, зокрема орієнтовно 17 – 18 листопада, коли очікуються заходи АТЕС.

Але на полях економічного форуму навряд чи можна буде укласти якусь нову Мюнхенську угоду. Там можуть відбутися попередні розмови, підготовчі контакти, певний обмін політичними сигналами.

До того ж я очікую спротиву і всередині американської адміністрації. Такі люди, як Марко Рубіо або Скотт Бессент, навряд чи будуть зацікавлені в зустрічі, яка може остаточно підірвати міжнародний авторитет США.

Для Трампа наслідки можуть бути надзвичайно серйозними. Я не виключаю, що подібні домовленості стануть підставою не лише для політичної критики, а й для запуску процедури імпічменту.

Загроза для США

Якщо США, Росія та Китай почнуть домовлятися про поділ України, це виглядатиме як відмова Америки від власних гарантій і міжнародного лідерства. Наскільки небезпечними можуть бути наслідки для самого Вашингтона?

Абсолютно правильно. Уявіть сам принцип: три ядерні держави вирішили сісти й поділити без'ядерну Україну. При цьому йдеться про країни, які раніше брали на себе міжнародні зобов'язання щодо поваги до її суверенітету та територіальної цілісності.

І все це відбувається в умовах, коли Росію підтримують Іран та Північна Корея. Тобто до спроб тиску на Україну залучені й інші держави, які створюють серйозні загрози міжнародній безпеці.

Я хочу, щоб у Вашингтоні зрозуміли масштаб можливих наслідків. Це не лише питання особистого політичного майбутнього Дональда Трампа. Це може стати кінцем довіри до Сполучених Штатів як світового лідера.

Якщо Америка погодиться на розчленування держави, суверенітет якої раніше підтримувала, хто після цього віритиме її гарантіям? Що тоді скажуть союзники США в Європі чи Азії?

Це удар по всій системі американського міжнародного впливу. Причому наслідки можуть залишитися навіть після завершення президентства Трампа, незалежно від того, хто прийде до Білого дому.

Тому я спокійніше ставлюся до самих розмов про великий саміт. Я не бачу передумов для того, щоб ці три лідери справді могли претендувати на встановлення нового світового порядку. Вони нічого спільно не перемогли, щоб тепер вирішувати майбутнє інших держав.

До того ж я не впевнений, що ідея тристоронньої зустрічі взагалі належить Путіну.

Згадайте першу каденцію Трампа та зустріч із Путіним у Гельсінкі. Тоді російський президент пропонував домовлятися удвох, фактично розподіляючи сфери впливу. А Трамп, наскільки я розумію, порушував питання ширшого формату за участю Китаю, роль якого вже тоді зростала.

Путін на той момент не прийняв цю ідею. Але я припускаю, що під час їхньої телефонної розмови у вересні Трамп міг знову повернутися до неї.

Його оточення постійно говорить про Китай, переконує, що саме китайський напрямок має бути одним із головних пріоритетів американської зовнішньої політики. А Трамп, на мою думку, уникає серйозної розмови з Пекіном на рівних.

Тому цілком можливо, що ідею тристоронньої зустрічі знову порушив саме Трамп, а згодом її почали подавати як пропозицію Путіна.

Я не вважаю, що це обов'язково російська ініціатива. Мені здається, її справжнім автором міг бути американський президент.

Бізнес за ширмою миру

Трамп заявив, що Росія нібито могла захопити Київ за лічені години, але їй завадили сильний дощ і помилки генералів. Водночас США послаблюють частину обмежень щодо російської нафти, обговорюють дизельну угоду, а Україна стикається із затримками озброєння та проблемами супутникового зв'язку. Чому Трамп дедалі відкритіше діє в інтересах Кремля?

Тому що дуже хочеться отримати якусь власність. Я переконаний, що Путін це відчув.

Трампу не вдалося реалізувати задуми щодо активів "Лукойла" та "Північного потоку". Але Росія велика, там є інші об'єкти, на яких можна заробити. І, на мою думку, саме можливість отримати економічну вигоду значною мірою визначає нинішній інтерес Трампа до переговорів.

Щодо його заяв про Київ, то я переконаний: він сам прекрасно розуміє, наскільки вони далекі від реальності.

Він розповідає, що російські танки застрягли через дощ, що генерали звернули не туди й тому не змогли швидко зайти до Києва. Але ж це несерйозно.

Трамп здобув відповідну військову освіту й має розуміти, як організовується управління великими військовими формуваннями. Він повинен розрізняти, які завдання виконує генерал, а які – командир танкового підрозділу.

Так само він має розуміти, що російська армія не могла б просто за кілька годин опинитися в Києві й захопити його. І не лише через погоду чи стан доріг. Росія не досягла своїх головних цілей навіть за роки війни.

Навіщо тоді говорити подібні речі? Щоб перекласти відповідальність за внутрішні економічні проблеми США.

Подивіться, як це пояснюється американцям. Зростають ціни на пальне – винна Україна, бо вона б'є по російських НПЗ. Є інфляція – винен Байден, який передавав Україні гроші та зброю. Виникають проблеми через митно-тарифну політику – знову знаходять зовнішнього винуватця.

Трамп намагається представити себе людиною, яка не має стосунку до цих труднощів. А тим часом продовжує шукати економічну вигоду від домовленостей із Москвою.

Я вважаю, що його останні заяви та поїздка Віткоффа – частини одного процесу. Розмови про мир використовуються як ширма, за якою ведуть переговори про бізнес.

Американській аудиторії натомість намагаються показати хоч якийсь результат. Саме тому таким важливим зробили звільнення Хаббарда.

У російських в'язницях, за інформацією, яку я маю, залишаються близько двадцяти громадян США. Ідея звільнення американців в обмін на пом'якшення санкцій дозволяє отримувати окремі гуманітарні результати, які потім можна представляти як великі досягнення адміністрації.

Таку концепцію пов'язували з Коуеллом. Розрахунок полягав у тому, щоб ближче до виборів демонструвати повернення американців додому, супроводжувати це економічними домовленостями й таким чином підвищувати підтримку Трампа та республіканців.

Але вся ця конструкція почала руйнуватися через позицію самого Трампа щодо України. Він зробив багато поступок Росії, отримав хвилю критики в США, а Кремль не забезпечив йому того результату, на який він розраховував.

За оцінками рейтингів, які я бачив, підтримка Трампа опустилася нижче 30%, а окремі дослідження вже показують приблизно 27%. І якщо він розраховував перенести особисту популярність на кандидатів від Республіканської партії, то це може виявитися великою стратегічною помилкою.

Адже проблеми американського президента починають позначатися на перспективах усієї його партії. А вибори вже зовсім близько.

Імпічмент і криза у США

Демократи та частина республіканців порушують питання розслідування можливих зв'язків Трампа з Росією, дизельних домовленостей та послаблення санкцій. Що може статися після виборів, якщо демократи отримають більшість у Конгресі?

Я прогнозую дуже серйозні наслідки. Починаючи зі створення слідчих комісій та парламентських розслідувань і закінчуючи запуском процедури імпічменту Дональда Трампа.

На мою думку, демократи мають великі шанси отримати контроль над Палатою представників. Не виключаю також змін у Сенаті. Але головне питання навіть не в тому, скільки місць отримає кожна партія, а в тому, як на нову політичну ситуацію реагуватиме сам Трамп.

Я не думаю, що він просто погодиться з різким послабленням свого впливу. Він чіплятиметься за владу та використовуватиме всі доступні йому інструменти.

Ми вже бачимо радикалізацію частини прихильників MAGA. Я не виключаю, що після виборів можуть виникнути серйозні внутрішні конфлікти, аж до фізичного протистояння між різними політичними групами.

За такого сценарію до врегулювання ситуації можуть залучати Національну гвардію. Можливі й спроби використання надзвичайних повноважень. Усе залежатиме від того, наскільки далеко зайде протистояння.

Звісно, я припускаю, що в Республіканській партії залишаються люди, які намагатимуться утримати ситуацію під контролем. Американські інституції мають значний запас міцності, і не всі республіканці готові підтримувати будь-які дії Трампа.

Але якщо політична боротьба загостриться, адміністрація буде змушена витрачати сили насамперед на власне виживання. Тоді питання зовнішньої політики, зокрема підтримки України, можуть відійти на другий план.

Особливе значення матимуть розслідування щодо російських домовленостей. У Конгресі можуть почати докладно з'ясовувати, на яких умовах послаблювали санкції, хто був зацікавлений у дизельних угодах і які економічні інтереси стояли за рішеннями Білого дому.

На мою думку, Трамп досі не усвідомлює, наскільки небезпечною для нього стала політика щодо України. Путін уже відчуває наслідки війни для власного політичного майбутнього, а американський президент продовжує рухатися в тому самому напрямку.

Його заяви щодо Зеленського та України я вважаю відверто неправдивими. Він намагається перекласти відповідальність за власні економічні та політичні проблеми на інших, але це не усуває причин падіння довіри до нього.

Трамп, намагаючись домовитися з Путіним, дедалі глибше занурюється у політичну кризу. І проблема в тому, що він тягне за собою Сполучені Штати.

Водночас позиція Європи дає Україні важливу опору. Європейські партнери вже заявляли про готовність підтримувати Україну навіть у разі припинення американської допомоги.

Вони розуміють, що війна стосується безпеки всього континенту. І якщо Трамп відмовиться від підтримки України, Європі доведеться брати на себе ще більше відповідальності.

Тому я не вважаю, що Путін і Трамп зможуть легко реалізувати свої задуми. Європа вже продемонструвала готовність відстоювати власні інтереси, а можливості американського президента можуть суттєво змінитися після виборів.

Мені дуже шкода, що Трамп, затягуючи себе у прірву, тягне туди й Сполучені Штати. Наслідки його рішень можуть виявитися значно масштабнішими, ніж просто невдала спроба домовитися з Путіним.

Безсмертний про переговори Віткоффа з Путіним: дивіться відео