Потужні землетруси в Антарктиді: вчені виявили під океаном те, що давно вважали "мертвим"

Міжнародна команда вчених виявила, що два землетруси магнітудою 7,5 і 7,6, зафіксовані у 2025 році, сталися в зоні стародавньої тектонічної структури, яку вважали неактивною.

Обидва землетруси сталися в районі протоки Дрейка – між Південною Америкою та Антарктидою. Їхні епіцентри знаходилися всього за 15 кілометрів один від одного, а розділило їх лише 49 днів, пише National Geographic.

Це відкриття, опубліковане 30 жовтня 2026 року в науковому журналі Communications Earth & Environment, змушує переглянути одну з усталених ідей у геології. Виявляється, те, що тектонічна плита перестала рухатися самостійно, зовсім не означає, що її стародавні розломи втратили здатність викликати землетруси.

Дослідження, яке очолив Емануеле Лодоло з Італійського національного інституту океанографії та експериментальної геофізики, припускає: деякі геологічні "шрами" можуть зберігати свою крихкість протягом надзвичайно тривалих періодів.

Зникла плита, яка досі може розриватися

Поверхня Землі поділена на тектонічні плити, які повільно переміщуються по мантії. Їхні межі є основними зонами сейсмічної активності планети – саме там у скелях накопичується напруження, яке час від часу вивільняється у вигляді землетрусів. Втім, тектонічна історія Землі набагато складніша, ніж сучасна карта її плит.

Протягом мільйонів років деякі плити повністю зникали як самостійні структури – зазвичай тому, що вони занурювалися під інші плити в процесі, який називають субдукцією.

Інші ж увійшли до складу більших тектонічних систем. Одна з таких – стародавня плита "Фенікс", залишки якої знаходяться в районі Антарктичного півострова.

Дослідники вивчили два великі землетруси в цьому регіоні й виявили: їхні епіцентри збігаються з місцем розташування стародавнього трансформного розлому.

Такі розломи утворюються, коли дві ділянки океанічної кори рухаються в різних напрямках – немов ковзають одна вздовж одної. Коли це зміщення припиняється, на їхньому місці залишаються структури, які називають океанічними розломними зонами.

Традиційно такі зони вважали тектонічно неактивними. Але нові результати показують: у них можуть зберігатися механічні слабкості, які за певних умов знову проявляють себе.

Шрами Землі не завжди загоюються

Щоб відтворити картину подій, вчені об’єднали сейсмічні дані з геофізичною інформацією про підводне дно – зокрема, використовували профілі сейсмічного відбиття. Цей метод дозволяє досліджувати підземні структури за допомогою хвиль, які проникають у надра й повертаються назад, відбиваючись від різних геологічних шарів.

Результати показали, що землетруси сталися в зоні стародавнього розлому, де досі концентруються деформації. Але чому ж може знову "ожити" структура, діяльність якої давно припинилася?

Вчені пояснюють це поєднанням двох факторів. По-перше, геометрія успадкованого стародавнього розлому сприяє концентрації напружень у певних місцях. По-друге, сучасні взаємодії між плитами Скоша та Антарктичною передають зусилля навіть на віддалені райони. Таким чином, тріщина, яка сформувалася мільйони років тому в зовсім інших умовах, знову може відіграти важливу роль.

Дослідження також виявило свідчення того, що через ці ослаблені структури в породу можуть проникати вулканічні матеріали. Крім того, вчені вважають, що стародавня тріщина тепер функціонує як величезна зона зсуву всередині тієї частини плити Фенікс, яка продовжує повільно опускатися під Південні Шетландські острови.

Тобто земна кора не починається "з чистого аркуша" щоразу, коли її тектонічна будова змінюється. Вона завжди успадковує свої тріщини та слабкі місця.

Нова проблема для карт сейсмічного ризику

Наслідки цього відкриття виходять далеко за межі антарктичних вод. Моделі сейсмічної небезпеки зазвичай приділяють особливу увагу активним кордонам між плитами – саме там найчастіше відбуваються потужні землетруси. Однак бувають і так звані внутрішньоплитні землетруси – тобто ті, що відбуваються всередині самої тектонічної плити.

Це дослідження показує: деякі стародавні океанічні зони розломів можуть спричиняти дуже потужні землетруси, навіть не будучи активними межами між плитами. Це, звичайно, не означає, що всі старі тріщини обов’язково небезпечні – або що вчені тепер можуть передбачити, коли станеться наступний землетрус.

Їхня реактивація залежить від нинішніх напружень, орієнтації структур та їхніх механічних властивостей. Але змінилося наше розуміння того, де саме може накопичуватися й вивільнятися сейсмічна енергія.

Континенти й океани зберігають у собі фізичну пам’ять про своє геологічне минуле. І деякі його сторінки, якими б остаточними вони не здавалися, все ще можуть розірватися.

Раніше УНІАН повідомляв, що озонова діра над Антарктикою стала найбільшою за останні 10 років.

Вас також можуть зацікавити такі новини:

• NASA платитиме 164 тисячі доларів людям за життя на Місяці
• Археологи підняли з дна Балтійського моря бочку XVI століття і виявили хитрість купців
• Бджоли виживають взимку навіть при 35-градусних морозах: у них є унікальний спосіб обігріву