ДНК підлітків змінилася під час COVID-19: чи справді пандемія прискорила старіння

Пандемія COVID-19 могла залишити відбиток не лише на психологічному стані молоді, а й на молекулярному рівні. Дослідники виявили зміни в епігенетичних показниках, які використовують для оцінювання біологічного старіння. Найвиразніший зв’язок зі стресом спостерігали у підлітків, особливо тих, кому бракувало спілкування з друзями.

Про це пише IFLScience.

Що вчені побачили в ДНК дітей і підлітків

Дослідження під керівництвом Алісії Шове з Інституту психіатрії імені Макса Планка охопило 1028 учасників у Німеччині. Серед них були 359 дітей середнього віку 9,5 року, 385 підлітків віком близько 15,5 року та 284 молоді дорослі середнього віку 24,3 року.

Науковці порівняли зразки слини, зібрані до першого локдауну в березні 2020 року та після наступних обмежень у 2021–2022 роках. За допомогою чотирьох епігенетичних годинників вони досліджували метилювання ДНК — хімічні мітки, які впливають на активність генів і змінюються протягом життя.

Три з чотирьох алгоритмів показали зростання показників, пов’язаних із прискореним біологічним старінням. Важливо, що зміни виявили не лише у підлітків, а й у дітей та молодих дорослих.

Чому підлітки виявилися особливо вразливими

Найцікавішим результатом стало те, що серед підлітків сильніший зв’язок із темпом епігенетичного старіння спостерігали в тих, хто важче переживав пандемію. Особливо відчутним чинником виявився брак соціальних контактів — неможливість бачитися з друзями та спілкуватися з однолітками.

Водночас дослідники виявили, що зміни показників старіння були пов’язані також зі станом здоров’я учасників ще до пандемії та соціально-економічним становищем їхніх родин. Об’єктивні чинники, зокрема суворість карантинних обмежень і рівень захворюваності в регіонах, не пояснювали цих змін.

Чи справді підлітки почали старіти швидше

Епігенетичні годинники не вимірюють вік людини буквально. Вони аналізують певні зміни в ДНК і на їхній основі оцінюють біологічний вік або темп старіння. Такі показники використовують у дослідженнях ризиків захворювань, але вони не дають змоги визначити, скільки років людина проживе або чи захворіє в майбутньому.

У нового дослідження є й суттєві обмеження. Усі учасники пережили пандемію, тому вчені не мали групи людей, які не зазнали її впливу. Крім того, частину епігенетичних годинників спочатку розробляли на основі зразків крові дорослих, а не слини дітей і підлітків. Тому інтерпретувати отримані результати потрібно обережно.

Інше дослідження науковців із Техаського університету в Остіні, опубліковане 2025 року, не виявило значущих відмінностей в епігенетичних показниках дітей, які пережили пандемію, порівняно з тими, чиї зразки збирали до неї. Це також не дає підстав говорити про однозначний вплив локдаунів на біологічне старіння.

Деніел Белскі з Колумбійського університету вважає нові результати цікавими, але наголошує на необхідності повторити дослідження на незалежній групі учасників. Науковці також поки не знають, чи зберігаються виявлені зміни після завершення стресового періоду та чи впливають вони на здоров’я людини через роки.

Соціальна ізоляція та здоров’я — останні новини

Пандемія могла впливати на молодь не лише через біологічні процеси. Аналіз даних понад 7 тисяч американців показав, що під час тривалого періоду пандемічних обмежень у людей віком до 30 років змінювалися окремі риси характеру — зокрема сумлінність, доброзичливість і відкритість до нового. Найпомітніші результати стосувалися змін особистості молодих людей, хоча дослідження не доводить, що причиною була винятково пандемія.

Брак живого спілкування може позначатися не лише на настрої. Соціальні контакти пов’язані з роботою мозку та загальним самопочуттям, а тривала ізоляція асоціюється з підвищеними ризиками для здоров’я. Наукові дані про те, чому мозку потрібне спілкування, пояснюють, чому вимушене дистанціювання могло бути особливо складним для підлітків, які перебувають на етапі активного формування соціальних зв’язків.

Ще одне масштабне дослідження у США охопило близько 598 тисяч дорослих і виявило, що люди віком 18–64 роки, які живуть самі, мали на 22% вищий загальний ризик смерті порівняно з тими, хто мешкає з іншими. Водночас проживання наодинці не обов’язково означає самотність: важливими залишаються дружні контакти й підтримка. Найбільші ризики самотнього життя дослідники виявили саме серед молодших дорослих.