Далеко не "місто російської слави": хто насправді будував Севастополь і захищав його століттями

А правда у тім, що славетний флотський форпост зводили іноземці, а в його найкривавіших битвах гинули представники поневолених націй. 24 Канал просто зараз зірве імперські маски, щоб показати хронологію життя Севастополя крізь призму безжальних, але справедливих фактів.

Чий Севастополь: як змінювалися господарі бухти від античності до сучасності?

Щоб зрозуміти масштаб російської історичної маніпуляції, достатньо розгорнути праці чесних антикознавців та візантологів. Хронологія ділянки суші, де зараз розташований Севастополь, є безперервним калейдоскопом цивілізацій, у якому Російська імперія з'явилася лише наприкінці XVIII століття – як пізня і дуже зла гостя. А першими відомими господарями цих скелястих берегів були таври – корінний народ, чия присутність зафіксована ще у І тисячолітті до нашої ери.

Далі, у 422 – 421 роках до нашої ери, вихідці з Гераклеї Понтійської заснували тут Херсонес Таврійський. Саме греки принесли сюди урбаністику, виноробство та демократичний устрій, перетворивши дику бухту на квітучий поліс, який проіснував майже дві тисячі років. У І столітті до нашої ери територія потрапляє під протекторат Римської імперії – легіонери будували тут дороги, терми та цитаделі. Після розпаду Риму естафету перейняла Візантія, а у період Середньовіччя контроль над околицями періодично переходив до хозарів, генуезьких купців та князівства Феодоро, які зводили власні фортифікації.

З 1475 року, після османського завоювання, південне узбережжя Криму перейшло під пряме управління Османської імперії, тоді як степова частина належала Кримському ханству. І лише у 1783 – 1784 роках, після віроломної анексії Криму Катериною II, на місці стародавнього кримськотатарського поселення Ак'яр (Ахтіар) на берегах тієї самої бухти імперія проголосила створення Севастополя. Сама назва міста була штучним імперським конструктом у рамках так званого "Грецького проєкту" – Росія навмисно знищувала тюркські топоніми й давала містам псевдогрецькі назви, щоб виправдати свої претензії на спадщину Візантії.

Ще один потужний удар по міфу про "споконвічно російське місто" завдають події Української революції – 29 квітня 1918 року Чорноморський флот у Севастополі під командуванням контрадмірала Михайла Сабліна підняв українські прапори та оголосив про підпорядкування Українській Народній Республіці. А сучасна "російськість" міста є взагалі наслідком жорстокої демографічної інженерії – після злочинної депортації кримськотатарського народу у 1944 році Севастополь перетворили на закриту базу, куди цілеспрямовано завозили військових пенсіонерів та переселенців з російської глибинки.

Реальна історія Севастополя: дивіться відео realnaistoriia

І все ж у 1954 році місто разом із Кримом цілком легітимно передали до складу Української РСР – через тісні економічні, географічні та інфраструктурні зв'язки. А з 1991 року регіон став невіддільною частиною незалежної України – і хоча з 2014 місто перебуває під російською окупацією, міжнародне право та світова спільнота беззаперечно визнають Севастополь українською територією. Отже, навіть побіжний погляд на історію ясно доводить, що жодного "споконвічного російського права" на цю землю не існувало – а були лише менш як 2 століття колоніального утримання на тлі 25 століть іншої та значно багатшої історії.

Хто проєктував бастіони Севастополя та проливав кров у найстрашніших облогах?

Міф про "місто російських моряків" також легко розбивається вщент. Першим командувачем ескадри, яка зимувала в Ахтіарській бухті у 1783 році й закладала перші кам'яні будівлі майбутнього адміралтейства, був шотландець Томас Макензі (відомий у Росії як Фома Мекензі), а інженерним генієм, який перетворив Севастополь на потужну військово-морську базу, став видатний англійський архітектор Джон Аптон. Саме він у 1830-х – 1840-х роках спроєктував і збудував знамениті сухі доки, акведуки та Графську пристань. Ба більше, саме британці збудували у районі Балаклави першу в Криму залізницю. Себто місто та його інфраструктуру зводили за європейськими кресленнями й мірками та під керівництвом європейських фахівців.

Ще більшою фальсифікацією є привласнення військової слави. Під час Кримської війни 1853 – 1856 років левову частку захисників бастіонів становили рекрути з українських губерній – це була війна, де українські селяни, одягнені в імперські шинелі, вмирали під вогнем французьких та британських гармат за амбіції чужого царя. Також Чорноморський флот традиційно комплектували вихідцями з українських земель через їхню географічну близькість та морехідні традиції – скажімо, знаменитий матрос Петро Кішка, якого російська пропаганда зробила своїм ідолом, насправді був українським кріпаком із села Ометинці на Вінниччині.

Трагедія Другої світової війни, зокрема 1941 – 1942 років, остаточно зриває маску з міфу про "героїчне російське керівництво". Історики детально задокументували ганебний фінал оборони Севастополя – у липні 1942 радянське командування на чолі з адміралом Пилипом Октябрським та генералом Іваном Петровим таємно евакуювалося у підводних човнах і літаках, кинувши напризволяще близько 80 тисяч солдатів.

Серед цих покинутих на вірну смерть або німецький полон бійців були десятки тисяч українців, грузинів, вірменів та кримських татар. Їхня мужність була реальною – але вона належала людям різних національностей, яких імперія цинічно зрадила, а потім привласнила їхній подвиг, назвавши його суто "російським". Тож що ми ясно бачимо у підсумку? Що Севастополь – це місто, збудоване європейцями й полите кров'ю українців та інших поневолених народів, яке сьогодні чекає на своє повернення додому.