П’ятниця, 13-те: що ця дата говорить нам про наше життя – несподівані висновки

П’ятниця 13-те, можливо, нічого не говорить про наше майбутнє. Але те, у що ми віримо цього дня, багато що говорить про нашу потребу передбачати, розуміти й контролювати те, що від нас вислизає.

Астрологія, тарологія, нумерологія, хіромантія, екстрасенсорика та інші подібні практики не є науковими дисциплінами. Вони ґрунтуються на давніх традиціях, віруваннях та інтерпретаціях, які не підтверджені науковими дослідженнями і не мають об'єктивних доказів своєї ефективності. Ці методи не є визнаними в академічних наукових колах, а матеріали на ці теми нерідко мають розважальний характер - їх не варто розглядати як надійний інструмент для ухвалення рішень або складання планів. Під час вирішення питань, пов'язаних із психологією або здоров'ям, завжди варто звертатися до наукових фахівців.

Цього ранку ця дата нібито всюди. На екрані телефону, у розмовах, по радіо. Ще до того, як хоч щось сталося, п’ятниця 13-го вже має свою особливу атмосферу, пише Psychologies. Хтось відкладає важливі рішення. Хтось стукає по дереву, ловить знаки або жартує з легкою нервозністю. Хтось же, навпаки, купує лотерейний квиток – ніби цей день з однаковою ймовірністю може повернути випадок і на його бік.

Ще нічого не сталося, а ми вже тлумачимо те, що відбувається. І, можливо, саме це й є головне, що розповідає нам п’ятниця 13-го. Не про нашу наївність, а про нашу складність залишатися сам на сам із майбутнім, яке саме про себе нічого не говорить.

Забобони приходять, щоб заповнити цю тишу. Вони надають форму невідомості, обличчя – невдачі, а іноді навіть і "інструкцію" – неконтрольованому.

У випадковості складно жити

Людині важко сприймати події без видимої причини. Ми автоматично шукаємо зв’язки, наміри та закономірності. Ця здатність безцінна: вона дозволяє нам вчитися, передбачати та наділяти свій досвід сенсом. Але вона ж підштовхує нас бачити закономірності там, де, можливо, насправді лише випадкові збіги.

Якщо в п’ятницю 13-го ми розлили каву, запізнилися на поїзд і отримали погану новину, то всі ці три події раптово складаються в одну історію – "це точно був поганий день". Звичайні неприємності раптом стають "доказами". А все, що цього дня пройшло нормально, відходить кудись на другий план.

Психологи Амос Тверскі та Даніель Канеман довели: зіткнувшись із невідомістю, ми оцінюємо світ через ментальні "шорткати". Ми визначаємо ймовірність події залежно від того, наскільки легко згадуємо подібні приклади.

А неприємність, що трапилася в п’ятницю 13-го, запам’ятовується набагато краще, ніж точно така сама, але у вівторок. Вона підтверджує історію, яку ми вже знаємо. Тобто забобони не завжди з’являються після подій – вони вже чекають на них і вибудовують у "правильному" порядку.

Повернути контроль – хоча б символічно

Забобони стають особливо привабливими, коли ми відчуваємо, що перестали контролювати те, що з нами відбувається.

У серії експериментів, опублікованих у журналі Science, дослідниці Дженніфер Вітсон та Адам Галінський виявили цікавий факт: відчуття втрати контролю змушує людей бачити неіснуючі закономірності – знаходити зв’язки між непов’язаними речами або розрізняти неіснуючі образи серед візуального шуму.

Якщо ми не можемо контролювати події, то починаємо намагатися контролювати хоча б їхнє значення.

Інше дослідження – вже психолога Джори Кейнана – пов’язало стрес і прагнення до контролю зі зростанням забобонної поведінки. Стукати по дереву, не проходити під сходами або носити з собою "талісман" – усе це, звісно, не змінює хід світу. Але на якийсь час такий жест може змінити нашу внутрішню позицію: ми перестаємо бути повністю безпорадними перед тим, що може статися.

Саме тому було б занадто спрощено висміювати всі забобони. Це не лише помилки мислення. Це ще й стратегії психологічного заспокоєння.

Ритуали, які нас заспокоюють

Ритуали мають особливу силу: вони вносять порядок, повторюваність і передбачуваність у ситуації, де їх бракує. Спортсмен повторює одні й ті самі дії перед змаганнями.

Студент завжди використовує одну й ту саму ручку на іспитах. Ми промовляємо "формулу удачі", схрещуємо пальці або кладемо в кишеню знайомий предмет перед важливою зустріччю.

Деякі дослідження навіть припускають: за певних умов "активація талісмана" може посилювати відчуття власної ефективності та наполегливості.

В одному з експериментів Лісанн Даміш, Барбари Штоберок і Томаса Муссвайлера люди показували кращі результати у завданнях, коли перед цим у їхній голові "запускалися" уявлення про удачу. Щоправда, ці результати пізніше стали предметом дискусій і, звісно, не означають, що самі предмети мають якусь магічну силу.

Можливо, вся сила талісмана – не в самому предметі, а в тій довірі, яку ми в нього вкладаємо. Це дуже важливий нюанс. Ритуал може бути корисною опорою, коли допомагає нам рухатися вперед. Але він може стати й кліткою – коли ми починаємо вірити, що без нього вже нічого не можемо, або коли його відсутність викликає несумірний стрес.

Тобто питання не тільки в тому, "чи раціональна ця віра?", а й у тому – "чи розширює вона мою свободу чи, навпаки, обмежує її?".

Тривога – це запаморочення можливостей

Задовго до того, як експериментальна психологія зайнялася вивченням розумових "пасток", до цього питання вже підходила філософія. У праці "Поняття страху" Серен К’єркегор називав тривогу "запамороченням свободи".

У страху зазвичай є предмет: ми боїмося чогось конкретного. А ось тривога виникає перед тим, що може статися, – перед безліччю можливостей і відсутністю визначеності.

І п’ятниця 13-те якраз підкидає нам "об’єкт" для цієї безпредметної тривоги. Замість того, щоб боротися з розмитою вразливістю – страхом втратити, провалитися або просто бути захопленими зненацька, – ми перекладаємо її на календарну дату.

Тепер відповідальним за те, що ми самі не можемо назвати, є день у календарі. Адже набагато простіше боятися числа, ніж визнати, що життя не дає нам жодних гарантій.

Ще одну відповідь на цю крихкість дали стоїки. Епіктет вчив відрізняти те, що залежить від нас, від того, що нам непідвладне. Ця думка – ні про покірність, ні про байдужість. Вона про те, щоб перенаправити свою енергію: не намагатися керувати обставинами, а навчитися відповідати за свої судження, вибори та вчинки.

Іноді забобони намагаються поширити наш контроль навіть на випадковість. А мудрість, мабуть, починається там, де ми перестаємо вимагати від світу тієї безпеки, яку він не може нам дати.

Не знати – і все ж діяти

Ми живемо в епоху, яка обіцяє дедалі більше можливостей щось передбачити: погоду, маршрути, свої результати на роботі, медичні ризики, власну майбутню поведінку. Ця потужність обчислень може змусити нас забути просту істину: "передбачити" ніколи не означає "скасувати невизначеність".

При цьому вона – не завжди загроза. Це також і умова несподіванок, зустрічей, творчості та свободи. Цілком передбачуване майбутнє, напевно, було б спокійним, – але чи могли б ми його ще бажати?

Навчитися жити з невідомістю не означає стати байдужим. Це скоріше про те, щоб спокійно витримувати дискомфорт від незнання – і не заповнювати його одразу ж магічним поясненням, катастрофічним пророцтвом або хибною впевненістю.

На свої забобони можна дивитися з ніжністю. Вони часто вказують саме на ті моменти, в яких ми відчуваємо себе слабкими. Що саме ми хочемо захистити, коли стукаємо по дереву? Від якого страху ми намагаємося "відкупитися"? Якої впевненості ми хотіли б набути, перш ніж наважитися діяти?

П’ятниця 13-те чи ні – ніхто ніколи заздалегідь точно не знає, що принесе сьогоднішній день. Але можна вибрати, з яким настроєм ми його зустрінемо. Можливо, справжня сміливість – це не "нічого не боятися поганих знаків". Можливо, вона полягає в тому, щоб почати діяти, не чекаючи на знаки взагалі.

Раніше УНІАН повідомляв про поради відьми, як захиститися від злого долі у п’ятницю 13-го.

Вас також можуть зацікавити такі новини:

• Що буде, якщо щодня пити воду з лимоном: наслідки для організму
• Чому кішки частіше нявкають на людей: вчені нарешті дізналися відповідь
• Смажена риба вийде хрусткою і без зайвого жиру: експерт назвав ідеальну температуру олії