Потужні землетруси на краю світу: під океанським дном виявили стародавню небезпеку

Два потужні землетруси магнітудою 7,5 та 7,6, що відбулися у 2025 році, зародилися в межах давньої тектонічної структури, яку науковці раніше вважали повністю сплячою.

До такого висновку дійшла міжнародна група дослідників, передає National Geographic.

Обидва підземні поштовхи зафіксували в акваторії протоки Дрейка, що розділяє Південну Америку та Антарктиду. Їхні епіцентри розташовувалися на відстані всього 15 кілометрів один від одного, а інтервал між самими подіями становив лише 49 діб.

Результати наукової роботи, оприлюднені наприкінці жовтня 2026 року на сторінках фахового видання Communications Earth & Environment, змушують по-новому поглянути на звичні геологічні постулати. Як виявилося, припинення самостійного руху тектонічної плити зовсім не гарантує того, що її давні розломи стали безпечними та втратили здатність провокувати підземні поштовхи.

Команда спеціалістів під керівництвом Емануеле Лодоло з Італійського національного інституту океанографії та експериментальної геофізики дійшли висновку, що певні геологічні деформації здатні зберігати свою вразливість і крихкість упродовж неймовірно довгих проміжків часу.

Зникла тектонічна плита все ще здатна створювати потужні землетруси

Наша планета вкрита тектонічними плитами, які повільно дрейфують поверхнею мантії. На межах стиків вони постійно накопичують напругу, котра згодом вивільняється у вигляді поштовхів, проте справжня геологічна історія Землі набагато складніша за сучасні мапи.

Упродовж тривалих епох чимало плит повністю втрачали статус окремих структур через занурення під сусідні масиви. Інші ж просто інтегрувалися до складу масштабніших об’єднань, як-от давня плита «Фенікс», чиї фрагменти досі залягають неподалік Антарктичного півострова.

Аналізуючи дві потужні сейсмічні події в цьому секторі, науковці встановили: їхні осередки припали якраз на лінію стародавнього трансформного розлому. Подібні розломи виникають тоді, коли сусідні сегменти океанічної кори ковзають паралельно у зустрічних чи протилежних напрямках. Після зупинки зміщень на їхньому місці залишаються океанічні розломні зони.

Раніше вважалося, що такі зони є повністю неактивними та безпечними, проте останні дані доводять: у них можуть роками зберігатися приховані механічні дефекти, які за сприятливих обставин здатні знову нагадати про себе.

Давні геологічні «шрами» планети здатні знову нагадувати про себе

Для відновлення картини подій дослідники поєднали сейсмічні дані із детальними геофізичними даними океанічного дна, залучивши зокрема метод сейсмічного відбиття. Ця технологія дає змогу зазирнути в глибини земної кори за допомогою спеціальних хвиль, котрі проходять крізь породи та повертаються назад, відбиваючись від межі різних геологічних шарів.

Отримані результати підтвердили, що епіцентри підземних поштовхів припали якраз на зону давнього розлому, де й досі зосереджені внутрішні деформації. Однак залишається відкритим питання, чому повторно здатна активізуватися структура, процеси в якій зупинилися вже дуже давно.

Науковці пояснюють це явище дією одразу двох чинників. По-перше, особлива будова успадкованого давнього розлому сприяє тому, що напруга поступово концентрується у конкретних точках. По-друге, сучасні рухи та взаємодії між плитами Скоша та Антарктичною здатні передавати енергію навіть на значні відстані. У результаті тріщина, яка з’явилася мільйони років тому в зовсім інших умовах, знову стає активною.

Окрім того, аналіз показав, що через ці ослаблені ділянки в глибинні породи здатні просочуватися розплави вулканічного походження. Дослідники також припускають, що стародавній розлом зараз функціонує як величезна зона зсуву всередині фрагмента плити Фенікс, який поступово занурюється під Південні Шетландські острови.

Це може свідчити, що земна кора під час зміни своєї архітектури ніколи не оновлюється повністю. Планета незмінно зберігає та успадковує свої колишні розломи і слабкі місця.

Чому давні розломи знову небезпечні

Наслідки цього наукового відкриття виходять далеко за межі антарктичного регіону. Зазвичай моделі прогнозування сейсмічної небезпеки орієнтуються передусім на активні кордони між тектонічними плитами, адже саме там найчастіше трапляються найбільш руйнівні землетруси. Проте існують і внутрішньоплитні поштовхи, які виникають глибоко всередині самих плит.

Проведене дослідження демонструє, що окремі давні океанічні розломи здатні генерувати надзвичайно потужні землетруси, хоча формально вже не належать до активних ліній зіткнення. Звісно, це не означає, ніби кожна стара тріщина автоматично становить загрозу, або що геологи тепер навчилися безпомилково передбачати час настання наступних підземних поштовхів.

Можливість нового пробудження таких ділянок безпосередньо залежить від чинних механічних напружень, просторової орієнтації ліній та їхніх фізичних характеристик. Водночас суттєво змінилося саме наукове уявлення про те, де саме на планеті здатна концентруватися та вивільнятися колосальна сейсмічна енергія.

Материки та океани назавжди зберігають матеріальну пам’ять про власну геологічну еволюцію. І окремі розділки цієї історії, попри всю свою здавалося б застиглість, здатні нагадати про себе новими руйнівними розривами.

Зауважимо, астрономи зафіксували незвичайне прискорення навколоземного об’єкта 1998 KY26, яке не вдається пояснити лише гравітацією. Професор Гарвардського університету припустив, що це може бути радянський космічний апарат, який зник майже 40 років тому.

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.