Що бачить мозок на межі смерті: вчені розгадали таємницю геометричних форм і кольорів у спогадах пацієнтів

У масовій культурі уявлення про тунель, який веде до яскравого сяйва, давно перетворилося на головний символ переходу за межу життя. Пацієнти, які вижили після зупинки серця чи опинилися за крок від смерті, нерідко згадують подорож темним коридором назустріч сліпучому променю. Водночас чимало з них діляться геть іншим досвідом — спогадами про безкрайні осяяні горизонти, м’які просторові вигини або дивовижне відчуття розчинення у чистому світлі.

Унікальні спогади на межі життя і смерті

Попри цю різноманітність, нове дослідження, про яке розповідає ScienceAlert, виявило спільну рису таких переживань. Коли 50 людей із досвідом клінічної смерті попросили намалювати простори, які вони пам’ятають, з’ясувалося, що геометрія цих «інших світів» пов’язана з кольорами, які люди бачили.

Як проводилося візуальне дослідження

Переживання клінічної смерті давно цікавлять і широку публіку, і науковців, але вивчати їх складно. Люди описують їх як надзвичайно емоційні, особисті чи духовні події, які важко передати словами. Стандартні опитувальники фіксують окремі елементи — тунель, світло, вихід із тіла, — але не здатні передати повну складність простору й руху в ньому.

Дослідниця нейрофеноменології Франс Лернер з Університету Хайфи в Ізраїлі та її колеги вирішили підійти до проблеми візуально. Вони припустили, що малюнки можуть виявити закономірності, які губляться в описах словами.

Команда залучила 50 людей, які повідомляли про досвід на межі смерті. В онлайн-сесіях учасників просили поетапно відтворити свої спогади, користуючись каталогом геометричних піктограм. Кожен мав розбити переживання на стадії та для кожної позначити:

• форму простору, в якому він перебував;

• своє положення в цьому просторі;

• напрямок і характер руху;

• кольори, які він пам’ятає.

Отримані «карти» дослідники зібрали в базу даних і порівняли між собою, шукаючи спільні риси в геометрії та пов’язаних із нею відчуттях.

Чотири типи просторів і їхній зв’язок із кольором

Попри глибоко особистий характер цих переживань, у малюнках постійно повторювалися певні форми. Науковці виділили чотири основні категорії:

• конічні простори — сюди входив і знайомий «тунель»;

• широкі вигнуті простори — на кшталт арок чи склепінь;

• пласкіші, м’яко вигнуті простори;

• оточувальні простори, які ніби повністю огортають спостерігача, як внутрішність сфери чи овалу.

Найцікавіша закономірність виявилася не лише у формах, а в тому, як із ними поєднувалися кольори. Із 28 конічних просторів, які відтворили учасники, 22 були ахроматичними — тобто сприймалися у чорному, білому, сірому або як світло без виразного кольору.

Натомість із 31 широкого вигнутого простору 27 описувалися як кольорові. Дві інші категорії форм давали змішану картину — і кольорових, і безколірних переживань. Але контраст між «тунелями» та широкими вигнутими просторами був особливо разючим.

На думку авторів, цей зв’язок між формою й кольором може підказати, які саме процеси сприйняття лежать в основі таких видінь на межі життя і смерті.

Нейронаукові паралелі та можливі пояснення

Лернер і її колеги посилаються на вже відомі з нейронауки візуальні явища, які частково нагадують отримані картини. Один із прикладів — так зване «тунельне бачення», що виникає, коли порушується постачання кисню до сітківки або мозку й поле зору звужується до центральної ділянки.

Переважання чорного, білого та сірого в тунельних просторах також має аналог у звичайному зорі. В умовах слабкого освітлення наші очі втрачають чутливість до кольору, і провідну роль беруть на себе світлочутливі клітини, що працюють у темряві.

Деякі з описаних учасниками безмежних, огортаючих просторів нагадують феномен, відомий як ефект Ґанцфельда. Коли людина дивиться на однорідне, незмінне поле (наприклад, рівномірне світло без деталей), це може спричиняти незвичні відчуття та навіть галюцинації.

Втім, подібні паралелі ще не пояснюють, що саме спричинило переживання учасників. Автори підкреслюють, що їхня робота описує й порівнює простори, які люди пам’ятають, але не встановлює механізми, що стоять за ними.

Обмеження дослідження та підсумки

Дослідження має кілька важливих обмежень.

• По-перше, вибірка була невеликою і самовибірковою: брали участь люди, які самі відгукнулися й були готові ділитися досвідом.

• По-друге, вони відтворювали події, що іноді сталися багато років тому, тож пам’ять могла змінитися.

• По-третє, набір геометричних піктограм, хоч і спирався на попередні роботи, міг ненавмисно спрямувати учасників до певних форм. Дослідники також вели сесії, що могло внести тонкі упередження в те, як люди описували й малювали свої переживання.

Нарешті, без групи порівняння — наприклад, людей, які б аналогічно відтворювали інші незвичні стани свідомості — неможливо сказати, чи є виявлені геометричні закономірності унікальними саме для досвіду на межі смерті.

Попри це, візуальне картографування таких переживань показало аспект, який раніше майже не вивчали: просторову структуру й пов’язану з нею кольорову палітру. Це натякає, що, аби краще зрозуміти «потойбічні» відчуття мозку на межі життя і смерті, іноді потрібно ставити запитання іншою «мовою» — мовою форм і зображень, а не лише слів.

Нагадаємо, неврологи пояснили, чому люди бачать світло і згадують усе життя у стані клінічної смерті. У мозку людини перед смертю у критичні хвилини може відбуватися несподіваний сплеск електричної активності, а нервовими клітинами проходить особлива електрохімічна хвиля. Науковці припускають, що саме ці процеси можуть пояснювати незвичайні відчуття людей, які пережили клінічну смерть.