Ідеалісти чи зрадники: чому випускники Кембриджа роками передавали Сталіну секрети Заходу

Ці блискучі уми не брали брудних грошей від радянської розвідки, адже їхньою єдиною втіхою була сліпа фанатична віра у комуністичну утопію. Упродовж кількох десятиліть вони безперешкодно передавали Москві найбільші секрети Заходу, залишаючись абсолютно невидимими для британської контррозвідки завдяки бездоганному елітному походженню. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому випускники одного з найкращих коледжів світу обрали служіння радянському звіру?

Щоб зрозуміти причини тієї безпрецедентної зради, потрібно зануритися у похмуру атмосферу Європи 1930-х років. Велика депресія розчавила віру у капіталізм, на вулицях німецьких міст маршували штурмовики Адольфа Гітлера, а в Іспанії розгорялася кривава громадянська війна. Для молодих, інтелектуальних та надзвичайно привілейованих студентів коледжу Трініті у Кембриджі західні демократії здавалися слабкими.

Ба більше – гнилими та навіть приреченими на загибель. У їхніх очах єдиною реальною силою, здатною зупинити фашистську чуму, був Радянський Союз. Звісно, при цьому вони не знали чи воліли не знати про ГУЛАГ, Голодомор чи сталінські чистки – натомість бачили лише романтизований міраж ідеального суспільства, майстерно створений радянською пропагандою.

Саме на цьому ідеалізмі зіграв геніальний вербувальник-нелегал Арнольд Дейч. Він розумів, що найкращі шпигуни – це не найманці з вулиці, а ідейні інтелектуали з вищого світу. Дейч переконав Кіма Філбі та його товаришів, що справжня боротьба з фашизмом вимагає не гучних промов на студентських мітингах, а тихої, невидимої роботи всередині держапарату Британії. І ті погодилися, ставши "троянськими конями" Москви.

Британська класова система стала їхнім найкращим бронежилетом. У коридорах Вайтголла, у штаб-квартирах MI5 та MI6 панувала непохитна впевненість, що джентльмен, який закінчив Ітон і Кембридж, носить правильну краватку і належить до правильного клубу, апріорі не може бути зрадником. Ця снобська сліпота дозволила Кембридзькій п'ятірці безперешкодно проникати у найглибші сховища державних таємниць.

Філбі зачаровував колег інтелектом, Маклін будував блискучу дипломатичну кар'єру, Берджесс використовував свою ексцентричність як маскування, Блант став особистим куратором мистецьких колекцій короля, а Кернкросс тихо працював з найсекретнішими документами урядових комітетів. Вони були плоттю від плоті британського істеблішменту, і саме тому їхня зрада стала такою нищівною.

Кембридзька п’ятірка – радянські агенти у самому серці Лондона: дивіться відео LibrarianStories

Як найгучніший провал британської розвідки змінив перебіг Холодної війни?

Масштаби шкоди, завданої Кембридзькою п'ятіркою, неможливо переоцінити – вони буквально переписали геополітичну карту середини ХХ століття. Під час Другої світової війни Джон Кернкросс передавав до Москви розшифровки з легендарного Блетчлі-парку (де зламали код "Енігми"), а також надсекретний звіт комітету MAUD, який підтверджував реальність створення атомної бомби.

Завдяки цьому Сталін знав про ядерні плани союзників ще до того, як про них дізнався віцепрезидент США Гаррі Трумен. До того ж Дональд Маклін, працюючи у Вашингтоні та маючи доступ до Об'єднаного комітету з політики, передавав радянським кураторам точні дані про кількість американських уранових бомб, що дозволило СРСР блефувати під час перших криз Холодної війни.

Але найстрашнішим ударом стала діяльність Кіма Філбі. Зла іронія долі полягала в тому, що цей переконаний комуніст очолив 9 відділ MI6 – підрозділ, створений спеціально для боротьби з радянським шпигунством. Пізніше, ставши офіцером зв'язку між британською розвідкою та ЦРУ у Вашингтоні, Філбі мав доступ до найпотаємніших операцій Заходу. Саме він злив інформацію про секретну операцію Valuable з повалення комуністичного режиму в Албанії, відправивши сотні підготовлених ЦРУ та MI6 агентів просто у катівні таємної поліції Енвера Ходжі. Кожна їхня смерть лежить на совісті випускника Кембриджа.

Картковий будинок почав валитися у 1951 році, коли американські криптографи у рамках проєкту "Венона" вийшли на слід Макліна – після попередження Філбі Маклін разом із Берджессом здійснили драматичну втечу до Москви. Цей інцидент викликав параною у ЦРУ, отруївши довіру між американськими та британськими спецслужбами. При тому Філбі вдавалося викручуватися ще понад десяток років, поки у 1963 він сам не втік до СРСР з Бейрута. Ентоні Блант зізнався в обмін на імунітет у 1964 (що тримали у таємниці аж до 1979 року), а Кернкросса остаточно ідентифікували як "п'ятого" лише наприкінці 1980-х.

Фінал історії був далеким від голлівудського хепіенду. Опинившись у Москві, кабінетні ідеалісти зіткнулися з жорстокою сірою реальністю радянської системи, яка не мала нічого спільного з їхніми кембридзькими мріями. Берджесс і Філбі повільно спивалися у розкішних ізольованих квартирах під постійним наглядом КДБ, де так до кінця і не повірили, що британці зраджували батьківщину просто за ідею. Маклейн також спився і помер від раку у Москві, Блант закінчив життя у повній ізоляції та ганьбі у Лондоні після публічного викриття, і тільки Кернкросс якось зміг спокійно дожити віку у Франції та Італії, пописуючи мемуари.