Багатий тесть – зятю честь: як Джаред Кушнер торгує політичнии впливом США

Ще кілька років тому легенда про те, що Дональд Трамп, він же ж "агент Краснов", є завербованим КДБ шпигуном, якого росіяни шантажують через якісь неопубліковані файли Епштейна чи щось ще виглядала дикою конспірологією.

Реклама Adv

популярні відео

Втім, коли Трамп робить те, що він робить, а в пабліку з'являється історія про те, що зять президента США – Джаред Кушнер – отримує доступ до мільярдів доларів від арабських монархій і буквально торгує зовнішньополітичним впливом США на користь третіх країн, – у це повірити значно простіше.

Особливо враховуючи, що мова йде не про колишнього спецслужбіста, а про ексцентричного американського мільярдера, який вже вдруге дорвався до Овального кабінету та не дуже приховує, що заробляє на цьому, не отримуючи при цьому офіційно ані копійки.

Видання Vanity Fair опублікувало розслідування про те, як нідерландська розвідка нібито отримала доступ до особистого телефону Джареда Кушнера і роками стежила за його активністю, зокрема банківськими переказами.

Реклама

Сам Кушнер категорично відкидає, однак, враховуючи сьогоднішній статус зятя Трампа як одного з ключових переговірників по врегулюванню війни в Україні, ігнорувати цю історію важко. Ба більше, вона дуже багато пояснює щодо мотивац та логіки переговорів представників Трампа з росіянами.

24 Канал розібрав матеріал Vanity Fair, щоб оцінити, як Джаред Кушнер потенційно міг перетворити ключові рішення Білого дому у товар, до чого тут Азербайджан та чи могла корупція в оточенні Трампа стати одним із чинників останнього розвороту США в бік Москви.

Фонд на мільярди доларів: як монархії Перської Затоки оплачують послуги Кушнера

Коли Дональд Трамп уперше прийшов до Білого дому в 2017 році, його зять Джаред Кушнер отримав доволі незвичайне призначення. Не маючи жодного дипломатичного досвіду або хоча б досвіду роботим на держслужбі він став старшим радником президента та фактично отримав карт-бланш на перебудову американської політики на Близькому Сході.

Реклама

При цьому працював Кушнер без офіційної зарплатні, що, втім, не означало відсутності його конкретних фінансових інтересів. Адже сімейна бізнес-імперія Kushner Companies тоді мала значні боргові проблеми, зокрема через хмарочос за промовистою адресою П'ята Авеню, 666 у Нью-Йорку.

І схоже, що становище (реальне та потенційне) президентського зятя та доволі швидко оцінили по інший бік Атлантичного або ж "Американського" океану, як його називає тепер сам Дональд Трамп. Згідно з розслідуванням журналіста Метью Коула для Vanity Fair, фактичний правитель ОАЕ шейх Муххамед бін Заїд аль Нагаян і кронпринц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман домовилися створити таємний фонд для фінансування зовнішньополітичних ініціатив адміністрації Трампа. Спочатку йшлося про понад 10 мільярдів доларів, але згодом схема зазнала змін.

За твердженнями джерел журналіста, арабські монархії забезпечили Кушнеру особисто доступ до рахунків із загальним фінансуванням щонайменше у 2 мільярди доларів. Зокрема, приблизно 750 мільйонів через азербайджанські банки надійшли на рахунок у First Abu Dhabi Bank, який був оформлений на еміратський благодійний фонд Watani Al Emarat.

Кушнер нібито був одним із уповноважених розпорядників рахунку, хоча юридично не володів ним. Ще близько мільярда доларів, за версією розслідування, переказали через Азербайджан до Ізраїлю, де кошти мали зберігатися на рахунку в Центрального Банку Ізраїлю.

Реклама

І тут постає цілком закономірне питання: навіщо арабським монархіям Перської затоки витрачати такі шалені гроші на американського чиновника, який, по суті, навіть не має реальної посади? Відповідь доволі проста – Кушнеру жодна посада не потрібна, достатньо бути зятем президента США, щоб отримувати чеки за певні політичні послуги чи їх обіцянку.

Представники Бахрейну, Ізраїлю, США та ОАЕ на підписанні Угод Авраама / Фото – Wikimedia

До прикладу, саудівський принц прагнув заручитися підтримкою Вашингтона у боротьбі за престол (вона була непростою, 24 Канал про це детально розповідав), тоді як керівництво ОАЕ домагалося посилення тиску на Іран. Сам Кушнер при цьому був зацікавлений у нормалізації відносин арабських держав з Ізраїлем в рамках так званих Угод Авраама, чого зрештою і досяг в 2020 році.

Реклама

Це стало найбільшим успіхом зовнішньої політики Трампа, щоправда, не принесло йому ані Нобелівської премії миру, ані переобрання на другий термін. Натомість, схоже, принесло родині Трампа велику гроші.

При цьому масштаб описаної корупційної схеми настільки глобальний, що стає навіть трохи не по собі. Взяти ту ж історію з ядерною угодою з Іраном, яку США уклали у 2015-му році, ще за часів адміністрації Барака Обами.

Згідно з розслідуванням, Мухаммед бін Заїд виступав категорично проти домовленостей із Тегераном, а вже 8 травня 2018 року Дональд Трамп оголосив про вихід США з угоди та відновлення санкцій. Трамп називав угоду поганою, мовляв, вона приносить Тегерану надто багато коштів, які ті врешті все одно витрачають на створення ядерної зброї. У підсумку під приводом ядерної небезпеки та зруйнованого розірванням "ядерної угоди" статус кво Трамп розв'язав у 2026-му велику війну проти Ірану. Якщо ж брати цю версію за віру, то тоді іранські удари балістикою по ОАЕ та іншим державам регіону вже не виглядають як повністю позбавлені логіки.

Реклама

Втім, якщо дивитися на це крізь призму "оплачених послуг" для арабських контрагентів, Вашингтон буквально зробив саме те, чого домагалися партнери Кушнера з Перської затоки. Не клеїться в цій історії лише те, що сам Трамп критикував угоду задовго до президентства, а прямого зв'язку між імовірними платежами та виходом із угоди журналісти наразі не встановили.

Корупція чи лобіювання

Зазначимо для Сполучених Штатів подібна торгівля політичним впливом не є чимось екстраординарним: Вашингтон це робить постійно, і певні групи впливу від різних країн так чи інакше функціонують в Конгресі США (відповідно до законів про лобіювання, які деякі експерти вважають інституалізованою на рівні держави корупцією).

Проблема лише в тому, що весь подібний лобізм має бути прямо задекларований самими посадовцями: тобто має бути задокументовано, яка країна і за які послуги заплатила. У випадку Кушнера, якщо ж описані у статті фінансові домовленості дійсно існували, вони могли порушувати американські вимоги щодо декларування іноземних активів, а за наявності домовленостей про політичні послуги – й антикорупційне законодавство та закон про реєстрацію іноземних агентів.

Реклама

Цікаво, сам Джаред Кушнер категорично заперечив існування таємних рахунків, а його адвокати назвали звинувачення неправдивими і навіть пригрозили судом самому виданню. Але у цьому разі, мабуть, доведеться не обмежуватися однією справою, бо іх незабаром відповідно до "Ефекту Стрейзанд" незабаром може побільшати. Адже фактів і охочих скласти 2+2 вистачає.

Бо є, наприклад, і значно краще задокументована історія. Після завершення першого президентства Трампа суверенний фонд Саудівської Аравії інвестував 2 мільярди доларів у компанію Кушнера Affinity Partners. Причому, за матеріалами розслідування фінансового комітету Сенату США, станом на липень 2024-го року компанія ще не забезпечила інвесторам прибутку, натомість, за даними оприлюдненого того ж року розслідування, вже отримала до 157 мільйонів доларів комісійних від іноземних клієнтів. З них 87 мільйонів припадали якраз на саудівський уряд.

Реклама

І якщо історія з Affinity Partners демонструє, наскільки прибутковими можуть бути зв'язки з арабськими монархіями, то розслідування Vanity Fair згадує ще більш цікавого учасника. Адже за версією журналістів, шлях до американської політики для арабських мільярдів пролягав через доволі несподіваного посередника – Азербайджан.

Азербайджанська пральня: як підклимині фінансові оборудки забезпечують політичний вплив

Схоже, що в цій історії Азербайджан виконував роль своєрідної фінансової пральні, через яку арабські монархії, а слідом і Кушнер, могли приховувати походження своїх мільярдів. Принаймні так стверджують автори розслідування.

За даними Vanity Fair, нідерландські розвідники помітили, що гроші на згаданий еміратський рахунок, доступ до якого мав Кушнер, надходили в американських доларах саме з азербайджанського банку. Причому, за попередньою оцінкою спецслужб, рахунок відправника міг бути також пов'язаний з азербайджанською владою.

Як пояснює автор розслідування, деякі азербайджанські банки пропонували доволі специфічну послугу, схожу на традиційну на Сході операцію неформальних переказів, відомих як "Хавала", але реалізовану з урахуванням технологічної доби, в якій всі ми живемо.

Суть схеми полягає в тому, що клієнт переказував до Баку саудівські ріали або еміратські дирхами, після чого банк уже з іншого рахунку відправляв еквівалентну суму в американських доларах за потрібною адресою.

За такі операції посередники могли отримувати близько 6 – 7% комісії, що звучить не так вже й багато, але якщо врахувати, що оперують у цій схемі мільярдами доларів, – сума чистого прибутку виходить доволі суттєвою.

Та найцікавіше, що подібні фінансові оборудки для Азербайджану далеко не новина. Ще у 2017 році міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP викрила так звану Azerbaijani Laundromat – масштабну схему відмивання 2,9 мільярда доларів, які протягом 2012 – 2014 років проходили через підставні компанії та європейські банки.

Загалом, Азербайджан останнім часом з'являється у медіа доволі часто, і завжди в ролі такого собі сірого кардинала. До прикладу, пригадати нещодавній скандал у Німеччині, коли поліція затримала колишнього керівника Федеральної розвідувальної служби BND Августа Ханнінга за підозрою у шпигунстві та державній зраді. За версією слідства, він отримував секретні документи німецької розвідки та міг використовувати їх в інтересах іноземних спецслужб.

Власне, за інформацією німецьких медіа, одним з можливих контактів Ханнінга був співробітник саме азербайджанської розвідки. Водночас ексочільник BND щонайменше з 2013 року входив до керівництва Німецько-азербайджанського форуму – організації, яка активно просувала інтереси Баку. Втім, азербайджанська влада категорично заперечила причетність до шпигунського скандалу, а німецька прокуратура офіційно так і не назвала країну, на користь якої міг діяти Ханнінг. Тобто в Баку виправдовувались за те, в чому їх не звинувачували.

Безумовно, навряд чи історії Кушнера, відмивання грошей та Ханнінга якось пов'язані між собою, крім згадок Азербайджану в медіа. Однак дуже показово, наскільки важливим інструментом міжнародної політики можуть ставати гроші та можливості їх непомітно передати. І мова тут не про офіційні торговельні партнерства, а саме про таємні домовленості та особисті зв'язки з впливовими посадовцями.

Для України проблема полягає в тому, що потенційно настільки корумпований персонаж, як Джаред Кушнер, сьогодні залишається однією з ключових фігур у перемовинах з врегулювання російсько-української війни. А враховуючи здатність Кремля купляти закордонних чиновників і частоту дипломатичних кульбітів Дональда Трампа, виникає питання: чи немає у Кушнера ще одного рахунку, куди гроші вже надходять не від арабських монархів, а російського "царя".

Бізнес на крові: як інвестеційні проєкти між США та РФ керують мирним процесом навколо України

Схоже, що Джаред Кушнер остаточно знайшов своє покликання в американській політиці – домовлятися з авторитарними режимами про великі гроші. І якщо раніше йшлося про арабських шейхів та їхні амбіції на Близькому Сході, то тепер зять американського президента взявся за значно масштабнішого контрагента – Володимира Путіна.

Причому, на відміну від історії з арабськими мільярдами, для розуміння його відносин із Кремлем навіть не потрібно зламувати телефон Кушнера. Достатньо подивитися на те, про що він говорить з росіянами під виглядом врегулювання війни в Україні.

До прикладу, 8 жовтня видання Reuters повідомило, що Джаред Кушнер разом із Кирилом Дмитрієвим, керівником Російського фонду прямих інвестицій, обговорювали повернення російського газу до Європи через "Північні потоки". Причому пропонується залучити американських інвесторів до газопроводів, що дозволило б бізнесу зі США заробляти на постачанні російського газу в Європу.

Паралельно сторони розглядали можливість придбання закордонних активів "Лукойлу" за участі державної інвестиційної агенції США та інвесторів із Катару й ОАЕ. Тобто тих самих арабських монархій, чиї фінансові зв'язки з Кушнером уже викликають купу питань.

Та на шляху Кушнера та Дмитрієва до такої собі бізнес-ідилії існує одна невеличка перешкода – санкції, запроваджені США проти Росії за повномаштабне вторгнення в Україну. Отже й виходить, що американським інвесторам для заробітку на російському газі та нафті, необхідно ці обмеження послаблювати або скасовувати. І дуже зручно, що люди, уповноважені змусити Володимира Путіна завершити війну, паралельно будують плани з повернення російських енергоносіїв на західні ринки.

Прогнози

Адже в цій моделі поступатися, на думку адміністрації Трампа, має насамперед Україна, точніше – лише вона. Ще під час переговорів у Маямі 9 жовтня, Джаред Кушнер і Стів Віткофф пояснювали українській делегації, що дозвіл на експорт російського дизелю має якимось чином пом'якшити позицію Кремля.

При цьому американці закликали Київ припинити удари по російських нафтопереробних заводах – одному з ключових важелів тиску проти Москви.

Тобто Росії пропонують можливість заробляти на експорті пального, а Україну просять перестати бити по об'єктах, які забезпечують російську воєнну економіку. І все це заради примарної обіцянки, що Путін, можливо, нарешті захоче поговорити про мир.

Прогнози

Та схоже, що зближення Вашингтона з Москвою вже давно не обмежується лише обговоренням повернення російського газу та нафти на західні ринки. Згідно з розслідуванням Financial Times, російська компанія "Новатек" могла таємно фінансувати й фактично контролювати американський стратенгічний проєкт Polar Train LNG на Алясці, вартістю 25 мільярдів доларів. Колишній керівник компанії Джоел Ріддл стверджує, що дізнався про російські гроші вже під час роботи та звільнився як раз через побоювання щодо порушення американських санкцій.

Особливого шарму додає інша публікація, від The New York Times, що цей проєкт особисто обговорював Путін із Кушнером та Віткоффом ще у вересні. А в межах ширших переговорів США та Росії розглядалася можливість послаблення санкцій проти російського "Арктик СПГ-2" в обмін на участь "Новатек" в американському проєкті.

І тут виникає головне та далеко не риторичне питання до Кушнера, Віткоффа та загалом адміністрації Трампа. Чиї саме інтереси представляють люди, що ведуть переговори про завершення війни, одночасно комунікуючи з представниками агресора про нові можливості для бізнесу? Особливо якщо врахувати, що один з них вже фігурує в розслідуванні про ймовірну торгівлю зовнішньополітичним впливом США.

Безумовно, сама участь Джареда Кушнера в подібних переговорах не доводить корупції (а якщо навіть так, то тесть його помилує, бо має таке право), але вона створює небезпечну ситуацію, коли стає дедалі складніше відрізнити американські національні інтереси від комерційних інтересів наближених до Трампа бізнесменів, які сподіваються заробити на відновленні відносин із Росією. І найгірше, що розплачуватися за ці домовленості пропонується коштом української національної безпеки.

Адже для Путіна такого роду "дипломатія" відкриває перспективу повернення на західні ринки без необхідності відмовлятися від власних імперських амбіцій. Для американських інвесторів – можливість заробити мільярди на російських енергоресурсах. А для України – ризик отримати мирну угоду, в якій її безпеку обміняють на іноземні комерційні оборудки.

І в цій історії найстрашніше навіть не те, що Кремль потенційно може купувати американських переговорників. А те, що для отримання бажаного йому, схоже, вже навіть не обов'язково їх купувати. Достатньо пообіцяти американцям вигідну угоду, а ті, своєю чергою, вже виставлять рахунок Україні.