Нейтралітет як прикриття окупації: що Росія насправді хоче нав'язати Україні

Подібна риторика є відвертим елементом гібридної пропаганди ворога проти України, передусім її міжнародної правосуб'єктності. Реалізація численних загроз національній безпеці, на яких я системно наголошував у своїх публікаціях, стала можливою саме через нав'язаний нам ззовні статус беззахисної жертви, який затягнув державу в безпекову прірву. Чому ми маємо безкомпромісно викривати цей міф і чому нейтральність є підготовленою та спланованою підставовою умовою ліквідації української державності, як вийти з цієї семантичної пастки – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Ідеологія десуверенізації: нейтралітет як геостратегічний манівець до самознищення

"Нації, в яких переважають "нейтральні", неминуче засуджені на смерть і рабство", – пророчі слова В'ячеслава Липинського сьогодні звучать як вирок для глобальних опортуністів.

Чи може ще хтось у світі, будь-яка держава (безвідносно до минулих економічних зносин), після агресивної війни проти України вважати Росію надійним партнером із безпеки у міжнародних відносинах? Чи можна бути нейтральним до вбивств, знущань, геноцидних війн, жорстокої та варварської війни?

Відповідь на це питання дав голова дипломатії ЄС Жозеп Боррель, який наголосив: "Перед обличчям такої агресії ніхто не може залишатися нейтральним. Ніхто не може відчувати себе в безпеці у світі, де незаконне застосування сили є нормальним чи терпимим".

Нарешті має відбутися розлучення Заходу із Росією. Будемо відверті: цей гібридний шлюб не склався. Не можна співіснувати із непередбачуваним соціопатом, який постійно та зухвало бреше, живе у полоні власних хворобливих ілюзій, а за відсутності бажаного результату – починає вбивати, нищити та калічити. Бути "нейтральним" до геноцидних війн, варварства та системних убивств – це або стати мазохістом та очікувати на власну смерть, або бути співучасником вчинення міжнародних злочинів.

Будь-яка нація має священне право формувати власні ідеологічні системи та ментальні поля розвитку. Водночас категорично неприпустимо нищити інші народи лише за те, що вони мають власний суверенний вибір, стратегічні цілі та прагнуть розбудовувати власну незалежну державу.

Уся історія відносин ЄС і НАТО з Кремлем (а фактично – загравання з ним) довела: чергове ефемерне "перезавантаження" остаточно провалилося і зазнало абсолютного фіаско. Усі численні намагання Заходу задобрити агресора виявилися недолугими та фінансово згубними. Ілюзорний проєкт "дружби та партнерства" між цивілізованим світом та Росією повністю вичерпав себе і є остаточно закритим. Сьогодні слід шукати нових, надійних союзників, які безальтернативно розділяють базові цінності свободи, поваги до міжнародного права та гуманізму.

Навіть у когнітивному просторі самої держави-агресора, зокрема в її оновленій зовнішньополітичній концепції центрів сили, чітко зафіксовано, що стратегічним інтересом Росії є східний напрямок.

Москва більше не зважає на Захід – вона самостверджується у власному геополітичному просторі через насильство. Цілком очевидно, що для Росії таке ствердження апріорі не може мати нейтрального характеру, адже окупант вимагає цілковитого підкорення, а не мирного сусідства. Відтак у цьому кривавому протистоянні будь-яка пасивність з нашого боку – це самознищення, а глашатаї нейтральності – прямі провідники знищення України.

Справжня суб'єктність – це передусім безкомпромісна дієвість, а не пасивне спостереження за власним демонтажем та обґрунтування індоктринованої плебейської ідеології нейтральності. Український безпековий імператив – це створення міцних союзів із тими, хто поважає силу права та людське життя.

Що є таке нейтральність для України сьогодні?

Нейтральність – це інтелектуальне та духовне зубожіння, це відсутність власної стратегії. Вона виступає сурогатом і зброєю ворога для знищення нашої незалежності.

Для України нейтральність – синонім неминучої смерті та ліквідації національної державності. Саме тому всі лобісти нейтралітету – це поводирі до малоросійства, яке, за безкомпромісним визначенням Лесі Українки, є не політикою і навіть не тактикою, а завжди є апріорною і тотальною капітуляцією.

Існування будь-якої держави, групи держав, окремих соціальних систем, конкретних осіб, які узурпують право на загальнолюдський розвиток, завжди несе загрозу усьому вільному світу. Тому переформатування політичного простору Росії, неминучий парад суверенітетів пригноблених народів, а в цілому знищення та ліквідація імперської державності та месіанської ідеології, агресивної та деструктивної політичної системи стануть запорукою безпеки не лише Української Держави, а й стабілізують і збалансують світову безпекову архітектуру – світовий порядок, заснований на правилах.

Допоки існуватиме панівний режим і відповідна ідеологія рашизму – завжди існуватиме конфлікт із атлантичною цивілізацією. Без демонтажу цієї пухлини Україна ризикує блукати манівцями чужих стратегій і грати роль гарматного м'яса – звичайно ж не у своїх, а у чужих інтересах.

Саме тому свобода і незалежність, процвітання Української Держави можливі за умови зникнення стратегічного протиборства євразійства і атлантизму*. Геостратегічний імператив нашої держави полягає у нівелюванні кривавої логіки класичної геополітики. Адже геополітика – наперед визначена конфронтаційна наука щодо боротьби, війни, протистояння і панування, заснованих не на контролі над територією, а саме на пануванні будь-якими засобами, заснованому на смерті, горі та численних кривавих трагедіях.

*Атлантизм (або євроатлантизм) – це геополітична філософія та ідеологія, яка виступає за тісне політичне, економічне і військове зближення та співпрацю держав Північної Америки (США та Канади) і Західної Європи.

Наша мета – не пасивне спостереження, а активне конструювання нового, безпечного простору сили, де ми є активним суб'єктом цього процесу.

Пророки безкровної капітуляції: суверенна влада сама творить власне право

Суб'єктність держави виражається лише в одному – через формування та реалізацію власної державної політики. Вона має суворо відповідати національним інтересам, а не бути наслідком кулуарних домовленостей чи відображенням волі або компромісів між іноземними бенефіціарами будь-якого штибу.

У цьому контексті концепція "нейтральності" є нічим іншим, як завуальованою технологією повного знищення державної суб'єктності. Свого часу американський геостратег Збігнєв Бжезінський чітко довів: штучне нав'язування нейтралітету є інструментом перетворення суверенного простору на безвольний об'єкт чужої геополітичної гри.

Україна є і буде правовою державою. Так, ми з вами розуміємо всю складність реалізації цього засадничого принципу в умовах війни. Однак, попри біль і втому, маємо чітко визнати органічний зв'язок між правотворенням і державотворенням, який обґрунтував французький мислитель Жан Боден: суверенна влада є легітимною лише тоді, коли вона сама творить власне право.

Цей інституційний каркас має глибоке теологічне підґрунтя, закладене у класичних папських енцикліках Лева XIII "Diuturnum illud" та "Immortale Dei", які стверджують, що законна цивільна влада походить від Бога і наділена священним обов'язком захищати суспільний лад. Тож українська влада, зокрема Президент України, відповідно до Конституції України, влади, що походить від Бога, та природного права на життя, стверджує безпеку людини і є гарантом суверенітету.

Президент України не уповноважений ані законом, ані Богом на підпис актів про власне і державне безсилля.

У цьому контексті нейтральність у широкому розумінні – це:

• ілюзія, за якою стоїть промовиста тінь ліквідації суб'єктності;
• паралітичний стан розчиненої волі, хронічна хвороба знекровленого духу, що веде до повного знищення нації;
• плебейське самокастрування суверенітету, що перетворює державу на геостратегічного євнуха;
• безкровний привид у чужому загарбницькому полі.

Тож правотворення і державотворення, державо- і безпекоцентризм – нерозривні, і це єдиний імператив нашого національного і державного виживання.

Нейтралітет у часи екзистенційної війни – це розстрільний вирок, підписаний власною рукою.

Гібридний псевдонейтралітет: геостратегічна ясність як антидот проти подвійних стандартів

Погляньмо тверезо на те, як симулякр "нейтральності" реалізується в сучасній світовій політиці. У своїх роботах щодо геостратегії Китаю я аналізував численні виступи Сі Цзіньпіна та інших впливових лідерів КНР стосовно нейтральності, які насправді помножені на нуль жорсткою практикою.

Офіційні декларації повністю нівелюються реальними справами: китайські компанії системно надавали розвідувальні дані російській армії для ведення війни проти України. Через це 26 січня 2023 року Міністерство фінансів США наклало санкції на китайського виробника супутників за постачання супутникових знімків Росії для вчинення міжнародних злочинів на території України. А нині, наприкінці 2026 року, зібрано неспростовну доказову базу щодо масованого постачання товарів подвійного призначення до країни-агресора для підживлення російської воєнної машини.

На противагу цьому гібридному псевдонейтралітету, вбачаю за доцільне висунути власну інтегральну геостратегічну концепцію стратегічної ясності заради взаємної вигоди. Вона виключає будь-який нейтралітет і не дозволяє ворогам чи партнерам довільно трактувати правила гри на нашому геостратегічному ландшафті. Жодних подвійних стандартів, жодної пасивності і спроб позбавлення суб'єктності.

Нейтральність – це штучне впровадження політичної, міжнародно-правової та безпекової безсуб'єктності: слабкості та прямого шляху до позбавлення державності. Вона має бути повністю вилучена навіть із контуру будь-яких потенційних переговорів. Наратив нейтральності у будь-яких його інтерпретаціях принципово не відповідає національним інтересам України і не підлягає розгляду навіть у постановочному плані на будь-яких рівнях політичних і безпекових дискусій.

Анатомія стратегічних помилок: червоні лінії державотворення

Маємо тверезо аналізувати власний державотворчий шлях, який був усіяний мінами фатальних ілюзій і помилок. Однак ці промахи свідчать про те, що ми постійно, хоч і важко, але рухаємося вперед – нехай своїм самобутнім, тернистим шляхом, але ми не животіємо на маргінесі і не гниємо в болоті, ми не в застої.

24 серпня 1991 року відбулося саме відновлення української державності. Не виникнення і не проголошення нізвідки нашої суверенної правосуб'єктності, яка має багатовіковий мілітарний та цивілізаційний корінь. Головна трагедія полягала в пастці "перервності традиції", втраті тяглості до мілітарної традиції, через яку в нинішні часи було допущено кілька стратегічних помилок:

• інспірована ззовні "природна для України нейтральність";
• популістська та хаотична, насправді деструктивна люстрація державного апарату, що вимила професійне ядро;
• штучна демілітаризація суб'єктів системи забезпечення національної безпеки;
• трансформація корупції на системоутворювальний чинник функціонування влади, її фактичне перетворення на деструктивну "функцію" держави;
• свідомі "провали" в історичній національній пам'яті, пов'язані з ігноруванням українських перемог при одночасному акцентуванні на поразках – як виправданні нібито неможливості самостійного існування Української Держави. Це фактичне нав'язування комплексу меншовартості: коли замість культу перемог націю десятиліттями годували культом поразок, виправдовуючи приреченість та капітуляцію самостійної окремої держави.

Це помилки саме стратегічного, фундаментального порядку, тоді як сотні тактичних промахів сьогодні розбираються на полях профільних аналітичних та епістемологічних спільнот. Проте для нас визначальним є те, що і в класичній художній літературі, і в національному інтелектуальному контурі, канонічних і доктринальних наукових публікаціях нейтральність завжди консенсуально визнавалася неприпустимою помилкою. Це та червона лінія, перетин якої означає добровільний демонтаж держави, і вона не підлягає обговоренню або ревізії за жодних умов.

Україна не потребує зеленого коридору нейтральності, який відкриває шлях до нашого знищення. Нам потрібна червона лінія стратегічної ясності та дієвості оборонних альянсів в рамках реалізації незалежної проактивної безпекової політики.

Геостратегічна стать Х: пояс нейтральності як ідеологія десуверенізації суміжних з Росією держав

Буду відвертий з вами: питання нейтральності, звісно, має своє коріння в імперській геостратегічній матриці Кремля в рамках ідеології рашизму. І йдеться тут не лише про Україну – в зрабований пояс нейтральності (санітарний кордон), яким маніакально жадає оточити себе Кремль, автоматично включені де-факто всі суміжні держави.

Нейтральність як образ території по периметру Росії має становити невороже, повністю контрольоване кремлівським режимом середовище в окресленому геополітичному просторі. У когнітивній матриці рашизму цей статус цинічно подається як забезпечення так званої "стратегічної глибини" та єдино можлива умова безпечного існування московського режиму.

Більше того, суверенна воля сусідніх народів виступає "аномалією", а нейтралізація – це проміжний етап перед остаточним поглинанням та перетворенням країни на геополітичний "буфер, буферну зону". Для Москви нейтральний статус іншої країни – це синонім її тотального підпорядкування.

Описовими характеристиками цього образу нейтрального простору для будь-якої країни, що межує з Росією, є:

• плацдарм Росії проти колективного Заходу;
• денацифікована територія з повністю вилученою історичною національною пам'яттю та ідентичністю;
• маріонеткова проросійська влада і як наслідок передбачувана і повністю контрольована зовнішня та внутрішня політика;
• моделювання штучного образу зовнішньої загрози з боку "західних країн, країн Колективного Заходу", задля розчленування і дестабілізації ЄС, знищення єдності та спільного бачення реалізації загальноєвропейських цінностей;
• антинаціональне щодо власного населення і водночас проросійське управління інституційною системою;
• демілітаризована держава із законодавчо визначеним нейтральним статусом.

У російських наукових джерелах статус нейтральності подається як аксіоматичний і єдино можливий для "безпечного існування" московського режиму.

Статус нейтральності передбачає, по суті, відмову від самостійної державної політики, фактично – скасування суверенітету, поневолення та знедержавлення. Нейтральна держава – це як і стать Х: і не чоловік, і не жінка; ніби й держава, а насправді – безвольний кастрат.

Ця системна потворна невизначеність та прагнення розмити чіткі суверенні форми сягають корінням навіть їхнього власного народного епосу та класичних казок, де у підсвідомості закарбовано етнічний маркер абсолютної безсуб'єктності й мутації: "Родила царица в ночь / Не то сына, не то дочь... А неведому зверушку". Саме таку безформну, беззахисну та слухняну "невідому звірушку" Кремль і намагається виростити біля своїх кордонів під виглядом нейтралітету...

Наразі я дуже схематично описав справжній зміст нейтральності у розумінні та сенсі його провідників із країни-агресора та їхніх глашатаїв з різних країн. Тобто позиція нейтральників, в тому числі їхніх європейських та інших іноземних проксі, наразі чітко та гранично зрозуміла.

Але скажіть мені: а ми з вами, українці, чи цього хочемо? Це відповідає нашим – українським – національним інтересам?

Один із видатних провідників та ідеологів інтегрального соціал-націоналізму Ярослав Стецько свого часу наголошував, що москво-комунізм є окупантським продуктом для поневолення чи експлуатації багатств України та визиску праці українських людей.

Тож підсумуємо: нейтральність – ідеологія окупації нашої незалежності та самостійної держави, загорнута в обгортку псевдомиру. Суб'єктність не захищають пасивним спостереженням – її стверджують монополією на власну силу та власне право.

Стратегічна адаптивність: вакцина проти геополітичної евтаназії

Потрібні результати, але ж війна кривава досі ще триває. Тому й гомонять зараз про нейтральність, бо Україна "жити всьому світу заважає". Гинуть люди, руйнується інфраструктура, причому всюди, навіть у тих країнах, де геть інша оприявнена натура. Китай, наприклад, осторонь в реальності стоїть, і офіційно навіть щось він пропонує. Насправді ні на що він не впливає, лиш час і зусилля міжнародні всі марнує.

Спроби увести наратив нейтральності до політологічного дискурсу, ба більше – включення його навіть в hidden agenda будь-яких переговорів (зокрема й без участі України) неминуче призведуть до стратегічного дисбалансу та руйнації стратегічного безпекового паритету.

За таких умов будь-яка політика нейтральності є шляхом безперешкодного формування стратегічних загроз українській державності, які на нинішньому етапі політичного та історичного розвитку не можуть бути вирішені поза контекстом воєнних і активних безпекових заходів. Потребуємо проактивної системної безпекової політики, основним принципом функціонування якої має виступати стратегічна адаптивність.

Суб'єктність Української Держави розглядається виключно в контурі активної державної політики і участі в будь-яких блоках, альянсах та інших форматах, які відповідають нашим національним інтересам.

Спроба нав'язати Україні нейтралітет – це впровадження смертоносної ідеї, яка тягне за собою повне знищення нашої державності. Це спроба повернути нас назад, перетворити горду націю на безвольне населення й безлику масу: тотальне руйнування усього українського вщерть; відкидання будь-яких навіть гіпотетичних спроб спротиву через демілітаризацію; проведення жорсткої та тотальної геноцидної денацифікації, тобто відкіт нації до населення, етнографічної маси, безвольного стада; знищення інституційної спроможності щодо будови національної держави; формування рабського менталітету душі – спільноти манкуртів.

Отже, ставимо остаточну крапку над "і" в нашому безкомпромісному безпековому виборі: Україні потрібні не нав'язане нам ззовні безсилля і статус 404 (беззахисної жертви), а проактивна стратегічна адаптивність, наступальність та безальтернативна міжнародно-правова суб'єктність. Наш безпековий імператив – це дієва суб'єктність в альянсах, монополія на власну силу і гарантоване право на самовизначення.