Вона померла на дні автобуса, під тілами інших людей: що Кремль зробив із заручниками Норд-Осту

Дозвольте сформулювати жорсткий діагноз: кремлівська влада розглядає людей лише як витратний матеріал. Я не раз зазначав: "Путін озвірив людей – це його перший і головний злочин, усе інше – наслідок". Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Газ проти заручників: Кремль поставив престиж вище за людські життя

У жовтні 2002 року держава застосувала смертельно небезпечний газ проти беззбройних, виснажених людей. Тим самим режим довів, що так звані "понти фюрера" та уявний престиж для нього важливіші за життя громадян. Ця модель – ставка на насильство, засекречування інформації та тотальну брехню – стала фундаментом путінської диктатури й отримала криваве продовження в Беслані.

У будівлі утримували понад 900 людей. Попри готовність загарбників піти на певні поступки, зафіксовану ЄСПЛ, Кремль обрав силову операцію. Рано-вранці 26 жовтня спецпризначенці запустили в систему вентиляції снодійний газ. Світлана Губарєва, яка втратила 13-річну доньку Сашу, згадувала: "У ніс ударив неприємний запах… я зрозуміла, що зал наповнюється якимось газом".

Державна пропаганда подала штурм як перемогу, але для заручників пекло лише починалося. Як я постійно нагадую своїм бійцям: ми маємо берегти кожну людину й кожне життя. Логіка Кремля була прямо протилежною, що й призвело до катастрофічного провалу. Провалу, внаслідок якого спроба врятувати заручників забрала більше життів, ніж дії самих терористів.

Як рятувальна операція перетворилася на смертельну пастку

Приховування інформації про газ на етапі підготовки до штурму позбавило лікарів швидкої допомоги можливості підготувати відповідні антидоти. Під час евакуації непритомні тіла складали на асфальті, а потім гуртом завантажували у звичайні автобуси ПАЗ. Люди масово гинули від механічної асфіксії – западання язика – просто дорогою. Саме так загинула Саша Губарєва: на дні автобуса, під тілами інших людей.

Розподіл уцілілих між лікарнями був злочинно хаотичним. Міська клінічна лікарня № 13 захлиналася від потоку в 356 пацієнтів, тоді як Госпіталь ветеранів війн, готовий прийняти до 600 людей, отримав лише 130. Із 656 госпіталізованих 114 доправили до лікарень уже мертвими. Навіть у стаціонарах силовики відмовилися розкрити склад газу, необхідний для порятунку тяжкохворих. У результаті в 68 випадках постраждалим узагалі не надали медичної допомоги.

Родичі шукали загиблих, а чиновники отримували нагороди

Одразу після штурму влада занурила суспільство в інформаційний вакуум. Родичі металися між моргами, поки путінські чиновники нагороджували одне одного орденами. Дмитро Міловидов, чия 14-річна донька Ніна героїчно вивела із зали молодшу сестру, але сама загинула від газу, присвятив своє життя боротьбі з державною брехнею. Він не раз заявляв, що влада навмисно приховує масштаби власної провини.

Тетяна Карпова, чий син Олексій також загинув на Дубровці, гірко підсумувала, скільки життів украла держава: "І хто знає, чого б він міг досягти, якби все склалося інакше…".

Анна Політковська звинуватила Путіна у брехні та загибелі невинних

Незалежні журналісти відмовлялися вірити офіційній брехні. Особливу, справді героїчну роль відіграла Анна Політковська. Вона прямо звинувачувала Путіна й винесла режиму безкомпромісний вирок: "За нескінченну війну. За брехню. За газ у “Норд-Ості”. За трупи невинно вбитих, які супроводжують увесь його перший президентський термін. Трупи, яких могло й не бути".

Журналістські розслідування "Нової газети" довели цілковиту неузгодженість дій силовиків і медиків. Як визнавали члени громадського штабу: "Ніхто не говорив при мені у штабі, що буде газ". Люди загинули саме тому, що силовики приховали свої плани, а фахівців, здатних розрахувати безпечне дозування антидотів, просто не було на місці.

Путін заперечив небезпеку газу, яким отруїли заручників

Апофеозом державного цинізму стала заява Путіна, кинута іноземним журналістам через рік: "Ці люди загинули не внаслідок дії газу, тому що газ не був шкідливим…". Заперечення очевидного – базова стратегія чекістської системи. Висловлю власну думку: путінська влада подібна до ракових клітин, які "не можуть за власним бажанням стати здоровими".

Чому після штурму знищили всіх терористів

Через кілька годин після завершення штурму мені стало зрозуміло: його організували чекісти. Такого простого висновку я дійшов через те, що всіх терористів було знищено. Так само, як і заручники, вони втратили свідомість і не становили загрози. Здавалося б, рішення просте: принаймні не вбивати тих, хто не має "пояса шахіда", – і можна отримати всю інформацію про організацію теракту. Але ні: путінський режим, який організував цю бійню, одразу замів сліди.

ЄСПЛ визнав Росію винною в порушенні права на життя

Офіційно держава визнала загибель 130 людей, однак суспільство й організація "Норд-Ост" наполягають на цифрі 174 загиблих. Усередині країни слідство фактично амністувало саме себе, засекретивши матеріали справи. Лише рішення ЄСПЛ у справі *Finogenov and Others v. Russia* назвало речі своїми іменами: Росію визнали винною в порушенні статті 2 Конвенції – права на життя – через катастрофічну неналежність рятувальної операції, масове ненадання допомоги та відмову розслідувати недбалість чиновників.

Страсбурзький суд зобов'язав виплатити компенсації – наприклад, родині Міловидових 26 400 євро. Але, як казав сам Дмитро: "Ми затівали все це не заради грошей". Їхньою метою була правда.

Від "Норд-Осту" до Беслана: як безкарність породила диктатуру

"Норд-Ост" став полігоном для відпрацювання цензури й трампліном для знищення громадянських свобод, що закономірно призвело до катастрофи в Беслані, де влада застосувала проти школи танки та реактивні вогнемети "Шмель".

Надії на мирну, кулуарну еволюцію такого режиму абсолютно ілюзорні. Безкарність за "Норд-Ост" породила Беслан, безкарність за Беслан – війни, цензуру та диктатуру. Розірвати це порочне коло можна лише через свідомий опір.

Спостерігаючи за цим кривавим шляхом, ми доходимо однозначного висновку: режим нездатний до мирної трансформації. А тому свободу відстоюють не промовами, а звитягою воїнів. Лише демонтувавши злочинну диктатуру, Росія зможе почати спокутувати провину перед жертвами Дубровки, Беслана та численних воєн, розв'язаних режимом.