Мінус 400 мільйонів доларів і два роки виробництва: що Україна зробила з російською авіацією

Сумарно вісім виведених з ладу фронтових бомбардувальників – це дві третини повноцінної авіаційної ескадрильї ВКС Росії, яка перестала існувати як бойова одиниця за лічені дні. Про це пише Анатолій Храпчинський.

популярні відео

Росіяни не приховують відчаю

Достатньо поглянути на супутниковий знімок того самого епізоду з шістьма бортами: там, де в ряд стояли найцінніші модернізовані машини, тепер суцільне вигоріле поле на шість секцій, покручені скелети планерів і спалена технічна зона. Тож неприхований відчай у російських профільних пабліках після добивання ще двох літаків, де замість казок про "уламки в траві" вже відкрито благають командування відтягувати авіацію в глибокий тил, "поки ще є що відводити", абсолютно виправданий.

Якщо перекласти цю картину на мову військової економіки та штурманської математики, все стає ще показовішим. На знімку з шістьма ураженими бортами чудово видно типову російську недбалість: літаки вишикували на відкритій лінійці з інтервалом у двадцять – тридцять метрів, розділивши їх лише тонкими газовідбійними перегородками замість захищених бетонних ангарів. Коли в таку щільну стоянку із заправленими машинами та підвішеним боєкомплектом прилітає крилата ракета, розлив пального, вторинна детонація та уламкове поле запускають ефект доміно і випалюють усі шість сусідніх слотів дотла.

Скільки це коштувало росіянам?

І навіть якщо взяти максимально консервативну теоретичну стелю – уявити ідеальний хрестоматійний сценарій за підручниками НАТО, де для стовідсоткового перевантаження каналів ешелонованої ППО авіабази та гарантованого знищення восьми бортів у двох операціях гіпотетично заклали б аж до двох десятків крилатих ракет – фінансова пропорція все одно залишається розгромною для ворога.

Бо навіть за такої максимальної розрахункової планки та відкритих західних оцінок вартості ракетного озброєння подібного класу, стеля витрат на обидва удари склала б двадцять п'ять — тридцять мільйонів доларів, тоді як вісім спалених Су-34М разом із наземним обладнанням тягнуть на всі чотириста мільйонів. Тобто навіть за найдорожчого теоретичного сценарію кожен вкладений в український удар долар методично спалив п'ятнадцять доларів російського військового бюджету.

Якби аналогічну задачу за такими ж нормативами прориву ППО виконували західними ракетами Storm Shadow чи SCALP-EG, такий самий обсяг пусків коштував би партнерам уже під сімдесят мільйонів, вимагав би підйому в повітря дефіцитних бомбардувальників та довгих політичних узгоджень. Український "Нептун" робить це з землі, в рази дешевше і без жодних геополітичних дозволів.

На відновлення знадобляться роки

Та головний нокаут тут навіть не в грошах, а в часі, який на війні на виснаження є найдорожчою валютою. Для Новосибірського авіазаводу імені Чкалова побудова восьми нових Су-34М з нуля в умовах санкційного голоду та дефіциту західної мікроелектроніки – це майже два роки праці всього підприємства на межі можливостей. Тобто, дві успішні операції ВМС буквально обнулили майже дворічну норму роботи стратегічного авіазаводу імперії.

Тепер російське командування опинилося в класичному оперативному цугцвангу. Залишити літаки в трьохстах кілометрах від кордону – це продовжувати грати в рулетку з нашими Силами оборони на відкритих стоянках, які вигоряють цілими ланками по шість бортів за раз. А відтягнути носії КАБів на п'ятсот – шістсот кілометрів углиб – означає спалювати дефіцитний моторесурс двигунів АЛ-31Ф на порожніх транзитах, втратити інтенсивність вильотів і дати нашій розвідці та ППО дорогоцінний час на протидію.

Саме так власна далекобійна зброя системно ламає правила гри на оперативній глибині.