"Літати вже нема на чому": Криволап про проблеми авіації Росії та удари власної ППО

Російські аеропорти дедалі частіше закривають через загрозу безпілотників, а пасажири годинами чекають на вильоти або стикаються зі скасуванням рейсів. Водночас українські удари по підприємствах російського військово-промислового комплексу створюють нові проблеми для виробництва ракет, тоді як сама Росія поступово втрачає засоби протиповітряної оборони.

  Adv

Авіаційний експерт Костянтин Криволап в інтерв'ю 24 Каналу пояснив, наскільки небезпечними стали польоти в Росії та чому удари по окремих заводах можуть вплинути на ракетні можливості окупантів. Він також оцінив темпи виробництва російської бойової авіації та розповів, які наслідки для України й міжнародного ринку озброєнь можуть мати обмеження Starlink і затримки американських ракет для систем ППО.

популярні відео

Російська цивільна авіація втрачає літаки

Росіяни дедалі частіше скаржаться на скасування рейсів і багатогодинне очікування в аеропортах. Також з'явилися повідомлення про можливе спрацювання російської ППО по пасажирському літаку Мінськ – Москва, а Forbes оцінив прямі втрати авіакомпаній у 2,5 мільярда доларів. Наскільки зараз безпечне російське небо?

Реклама

Два з половиною мільярди доларів – це вже дуже серйозна сума. Причому йдеться про втрати як державних, так і приватних авіакомпаній. Я не знаю, наскільки російська влада буде готова допомагати приватним перевізникам, адже в них виникають проблеми не лише з грошима, а й із самими літаками.

На початку повномасштабної війни російський авіапарк налічував приблизно тисячу літаків. Близько 800 із них були іноземного виробництва, хоча не всі перебували в експлуатації.

Після запровадження санкцій Росія фактично залишила в себе понад 500 літаків, які належали іноземним лізинговим компаніям. Згодом російський уряд почав викуповувати частину цих машин, витрачаючи, зокрема, кошти Фонду національного добробуту.

Фінансову підтримку отримували державні перевізники, серед них "Аерофлот", а також деякі інші компанії. Але головна проблема полягає в тому, що авіаційна техніка поступово виходить із ладу.

Реклама

Я останнім часом не підраховував точну кількість літаків, які залишаються придатними до польотів. Проте з огляду на темпи їхнього зношування ситуація повинна бути значно гіршою, ніж кілька років тому.

Передусім виникають труднощі з обслуговуванням іноземних машин. Двигуни Airbus потребують регламентних робіт, а бортові системи – відповідного програмного забезпечення та оновлень.

Є питання до навігаційного та метеорологічного обладнання. Якщо ці системи не отримують необхідного обслуговування, складно оцінити, як саме російські авіакомпанії забезпечують належний рівень безпеки.

Іноземні літаки досі становлять важливу частину російського пасажирського авіапарку, але їхні можливості поступово скорочуються. Російських машин недостатньо, щоб повноцінно компенсувати втрати.

Додаткові проблеми виникають через часті обмеження роботи аеропортів. Після загроз безпілотників рейси затримують, літаки перенаправляють на інші аеродроми, а перевізники змушені оплачувати додаткові витрати.

Тут важливо розуміти, як працює міжнародна система авіаційної безпеки. Є Міжнародна організація цивільної авіації ICAO, є європейська агенція EASA. Вони займаються питаннями безпеки польотів, відповідності обладнання та роботи авіаційної інфраструктури.

Реклама

Оцінюють, чи має аеропорт необхідне навігаційне обладнання, наскільки захищені пасажири й персонал, чи існують можливості для укриття людей та збереження авіаційної техніки.

Далі починають працювати страхові механізми. Якщо ризики польотів зростають, страхові компанії можуть значно підвищувати вартість своїх послуг.

Перевізнику доводиться або покривати додаткові витрати самостійно, або перекладати їх на пасажирів. Звідси й подорожчання квитків.

Можна згадати Ізраїль, де під час загострення бойових дій авіакомпанії зіткнулися зі схожими проблемами. Зокрема, державі довелося підтримувати El Al, щоб частково компенсувати збільшення страхових витрат.

Але якщо в Ізраїлі існує обмежена кількість альтернатив для міжнародного авіасполучення, то російські перевізники мають ще й проблему з обслуговуванням самого авіапарку.

І тут діють звичайні економічні правила. Хочеш літати в умовах підвищеного ризику – повинен оплачувати відповідне страхування. Якщо компанія не може цього зробити, рейси стають економічно невигідними.

Реклама

Щодо літака Мінськ – Москва, то я поки не став би робити остаточних висновків. Потрібно дочекатися детальнішої інформації про те, що відбулося.

Минулого року, приблизно в липні, вже повідомляли про схожий випадок, коли російська ППО відкрила вогонь по пасажирському літаку. Машина змогла приземлитися, пасажири не постраждали, хоча на корпусі були пошкодження.

Тоді навіть оприлюднили запис переговорів пілота, який дуже емоційно запитував наземні служби, чому по його літаку стріляють.

У нинішній ситуації могли бути різні обставини. Можливо, засоби ППО навелися на літак, можливо, сталася помилка під час визначення цілі або виникла проблема із системою розпізнавання "свій – чужий".

Не можна виключати й використання переносних зенітних ракетних комплексів. Росіяни дедалі активніше застосовують ПЗРК, оскільки мають проблеми з кількістю повноцінних комплексів протиповітряної оборони.

Реклама

У таких систем інший принцип роботи, ніж у великих комплексів С-300 чи С-400, і можливості ідентифікації повітряних цілей обмежені.

До того ж російська ППО зазнає втрат, які поступово змінюють її структуру.

До повномасштабного вторгнення Росія підтримувала парк С-400 приблизно на рівні 50 комплексів. За моїми оцінками, вона здатна виробляти близько 6 – 8 таких комплексів на рік, але приблизно таку саму кількість Україна знищує.

Щодо С-300, то перед початком великої війни їх було орієнтовно 110 – 130, хоча частина вже була застарілою. Зараз я оцінюю кількість боєздатних комплексів приблизно у 50.

Якщо враховувати втрати та відновлення техніки, то загалом Росія могла втратити близько сотні комплексів С-300 і С-400. Це дуже велика цифра, хоча російська промисловість продовжує частково компенсувати ці втрати.

Реклама

Раніше російська система ППО будувалася на поєднанні великих комплексів із засобами ближнього прикриття. Наприклад, дивізіон С-400 могли охороняти шість "Панцирів".

Але тепер відповідної кількості техніки вже не вистачає. До початку повномасштабної війни Росія мала приблизно 220 "Панцирів", частину з яких також експортувала.

Зокрема, близько 50 машин ранніх модифікацій отримали Об'єднані Арабські Емірати. Проте їхня ефективність проти сучасних безпілотників теж викликає запитання.

Тому росіяни дедалі частіше змушені використовувати переносні комплекси, які простіші в розгортанні та не потребують такої складної інфраструктури. Але це зовсім інший рівень можливостей, особливо коли потрібно захищати великі території та численні об'єкти.

Удар по заводу "Енергія" загрожує виробництву російських ракет

Сили оборони України завдали нового удару по російському заводу "Енергія". Повідомлялося про застосування безпілотників і крилатих ракет. Як російська ППО намагається відбивати такі атаки?

Реклама

Тут багато залежить від конкретних засобів ураження. Якщо говорити про Storm Shadow, то ця ракета може наближатися до цілі на малій висоті, через що її складніше своєчасно виявити.

Відстань до заводу, судячи з обставин атаки, могла становити приблизно 250 кілометрів або навіть трохи менше. Тому я припускаю, що там могли застосовувати саме Storm Shadow.

Ці ракети здатні проходити до цілі досить непомітно. І я не виключаю, що росіяни навіть не встигли оголосити повітряну тривогу.

Якщо послухати записи, які зробили місцеві жителі, можна почути приблизно три вибухи. За характером звуків складається враження, що ракети наближалися одна за одною.

Спочатку на відео видно сам вибух, а потім із затримкою приходить звукова хвиля. Ці проміжки дозволяють приблизно оцінити відстань до місця ураження.

Судячи з повідомлень про пошкодження конкретних цехів, влучання були досить точними.

Але найважливіше тут навіть не кількість ракет. Треба розуміти, що саме виробляє підприємство "Енергія".

Це не просто завод звичайних акумуляторів чи батарейок. Він виготовляє джерела живлення для військової техніки, зокрема для ракет Х-101, "Іскандер" та інших систем.

Особливо важливою є нова виробнича лінія теплових батарей. Такі джерела струму використовуються там, де потрібно за короткий час забезпечити значну електричну потужність.

Принцип роботи досить цікавий. Електроліт у тепловій батареї перебуває у твердому, фактично неактивному стані. Після нагрівання починається хімічна реакція, яка дозволяє швидко отримати необхідний струм.

За певних параметрів така батарея може видавати напругу близько 27 вольтів і струм до 130 амперів. Цього вистачає, щоб забезпечувати живлення відповідних систем ракети протягом необхідного часу.

Технологія відома давно, але активніше використовувати подібні рішення почали протягом останніх 10 – 15 років.

І тут удар по виробничій лінії може виявитися значно важливішим, ніж ураження окремого складу готової продукції.

Російська ракетна промисловість, судячи з того, що ми бачимо, працює з досить невеликими запасами комплектуючих.

Наприклад, серед ракет, які застосовували проти України на початку жовтня, були вироби з датою виготовлення 3 вересня. Тобто між виробництвом окремих компонентів і застосуванням готової ракети минуло зовсім небагато часу.

Це може свідчити, що росіяни не мають великих проміжних запасів і намагаються якомога швидше передавати готову продукцію військовим.

За моїми припущеннями, запасів відповідних компонентів могло залишитися приблизно на місяць. А відновити пошкоджені виробничі лінії швидше ніж за кілька місяців буде складно.

Звичайно, потрібно подивитися, наскільки серйозними виявилися руйнування. Але якщо постраждало саме виробництво теплових батарей, це здатне вплинути на виготовлення одразу кількох типів російського озброєння.

Мені подобається, що Україна дедалі більше уваги приділяє не лише підприємствам, де остаточно збирають ракети, а й заводам, які виготовляють їхні комплектуючі.

Адже можна мати корпуси, двигуни та інше обладнання, але без необхідного джерела живлення готова ракета не зможе працювати належним чином.

І це може позначатися на тих обсягах виробництва, які російське керівництво обіцяє забезпечити.

Ми чуємо оцінки можливостей Росії випускати десятки ракет різних типів. ГУР правильно робить, коли повідомляє про максимальні потенційні загрози, адже потрібно готуватися до найскладнішого сценарію.

Але я поки не бачу підтвердження, що росіянам вдається стабільно виходити на всі заявлені показники.

Зокрема, йдеться про цифри щодо 50 ракет сімейства 48Н6, перероблених для ударів по наземних цілях, 60 "Іскандерів" та інших засобів ураження.

Те саме стосується заяв про можливість виготовлення трьох тисяч реактивних безпілотників. На практиці я не спостерігаю такого застосування, яке підтверджувало б ці можливості.

Останнім часом під час атак ми бачимо десятки реактивних дронів, іноді 60 – 80. Це дуже серйозна кількість, але вона відрізняється від максимальних показників, про які заявляють росіяни.

Українські сили протиповітряної оборони також удосконалюють протидію таким цілям. За моїми оцінками, у середньому вдається перехоплювати приблизно 70 – 75% реактивних безпілотників, а під час окремих атак цей показник сягає 80%.

Але навіть 15 влучань за добу – це надзвичайно багато. Кожен такий удар може завдати серйозної шкоди.

Тому ураження підприємств, які виготовляють ключові компоненти для ракет і безпілотників, залишається дуже важливим напрямком українських дій.

Росія не здатна швидко поповнювати парк Су-34 і Су-35

У ГУР повідомляли, що Росія здатна постачати до 15 літаків Су-34 і Су-35 на місяць. Для чого окупанти використовують ці машини та наскільки серйозними є можливості їхнього виробництва?

Передусім потрібно уточнити цифру: йдеться не про 15 літаків на місяць, а про річні обсяги. Це принципова різниця.

Якщо говорити про Су-34, то це фронтові бомбардувальники, які Росія активно використовує для ударів по українських позиціях керованими авіабомбами.

У росіян є чотири полки таких літаків. Кожен складається з двох ескадрилей, по 12 машин в ескадрильї. Тобто приблизно 24 літаки на полк і загалом близько 96 Су-34.

Крім того, є окремі підрозділи морської авіації, але вони значно менше залучені до нинішніх бомбардувань.

Звичайно, не всі машини одночасно готові виконувати бойові завдання. Я оцінюю частку придатних до польотів літаків приблизно у 70 – 80%.

Проте навіть такої кількості достатньо, щоб росіяни могли регулярно застосовувати керовані авіабомби проти українських позицій та населених пунктів.

Су-34 зазвичай прикривають винищувачі Су-35 або Су-30. Вибір залежить від наявності машин і конкретних бойових завдань.

Літаків сімейства Су-30 у Росії, за моїми оцінками, приблизно сотня, а Су-35 – близько 120 – 130.

Якщо врахувати ці типи разом із Су-34, то навколо України російське командування може концентрувати приблизно 310 – 350 машин. Але знову потрібно зважати на те, що не всі вони перебувають у справному стані.

Частина авіації розміщується на Далекому Сході та в північних регіонах Росії, однак основні сили, залучені до війни, зосереджені поблизу України.

Щодо виробництва нових літаків, то я дуже обережно ставлюся до повідомлень російських підприємств про передавання чергових партій військовим.

Іноді партією називають лише два літаки. Тобто передали дві машини – уже можна звітувати про постачання нової партії.

З'являються повідомлення, що за певний період росіяни передали приблизно два Су-30, чотири Су-34, шість Су-35 і шість Су-57. Але ці цифри викликають у мене запитання.

Ми знаємо, що російська авіапромисловість мала серйозні проблеми з виробництвом сучасного обладнання. Передусім ідеться про електроніку так званої скляної кабіни, гідравлічні системи та постачання окремих комплектуючих.

Раніше вони випускали приблизно 6 – 8 літаків за рік, а тепер повідомляють про значно більші результати. Теоретично це можливо, але потрібно розуміти, за рахунок чого виробництво могло настільки зрости.

Я намагався зіставляти повідомлення про нові літаки з бортовими номерами, їхньою появою в конкретних полках та фактичним збільшенням кількості машин.

І поки не отримав підтвердження всіх заявлених обсягів. Можливо, я чогось не врахував, але говорити про різке нарощування виробництва як про встановлений факт я б не став.

До того ж для бойової авіації важлива не лише кількість виготовлених літаків. Потрібно забезпечити їх двигунами, обладнанням, озброєнням, технічним обслуговуванням і підготовленими екіпажами.

Тому повідомлення про постачання нових машин ще не означає такого самого збільшення реальних бойових можливостей російської авіації.

Обмеження Starlink підірвали довіру до США

24 жовтня роботу Starlink в Україні відновили. За оцінками Інституту вивчення війни, під час обмежень показник перехоплення реактивних "Шахедів" знизився з 77 до 74%. Наскільки серйозної шкоди завдала ця ситуація та як ви оцінюєте дії Маска, Трампа й Хегсета?

Якщо дивитися лише на відсотки, то різниця між 77 і 74% може здаватися не настільки великою. Тим більше, що під час окремих атак ми вже бачимо показники перехоплення близько 80%.

Але я вважаю, що головна проблема зовсім не в цих трьох відсоткових пунктах.

Ми маємо стратегічних партнерів, із якими підписано велику кількість угод, декларацій та меморандумів. І в критичний момент з'ясовується, що на їхню допомогу не завжди можна покладатися.

Це удар по всій Європі. І не лише по нас, а й по майбутніх постачаннях американської зброї.

Я не знаю, як саме світовий ринок реагуватиме на такі випадки, але вже зараз очевидно, що вони змушують країни переглядати власні підходи до оборонних закупівель.

У Сполучених Штатів є дуже багато видів озброєння, для яких складно знайти повноцінну заміну.

Зокрема, це ракети PAC-3 для систем Patriot, перехоплювачі THAAD, ракети ATACMS та інші високотехнологічні системи.

І тут виникає серйозна суперечність. З одного боку, ти розумієш, що можеш залежати від політичних рішень Вашингтона, який у певний момент обмежить доступ до важливої технології.

А з іншого – необхідно знайти альтернативу, яка забезпечуватиме порівнянні можливості. І зробити це швидко неможливо.

Але я думаю, що ситуація на ринку озброєння вже почала змінюватися. Країни дедалі більше уваги приділяють не лише характеристикам техніки, а й надійності постачальника.

Оборонні контракти зазвичай укладають на тривалий період. Це досить інерційний ринок, але навіть тут політичні рішення здатні швидко змінювати загальні тенденції.

Покупцям потрібне озброєння, яке можна отримувати у достатній кількості, за прийнятною ціною та без ризику несподіваного блокування його використання.

І тут американська продукція стикається ще з одним питанням – вартістю.

На мою думку, ціни на деякі американські комплекси, зокрема Patriot, значно перевищують їхню собівартість. Я припускаю, що різниця може сягати приблизно трьох разів.

Для порівняння можна взяти ізраїльську систему "Праща Давида", яку закупила Фінляндія. Це відбулося за погодженням зі Сполученими Штатами, оскільки в системі використовуються американські технології та компоненти.

За моїми оцінками, вона приблизно втричі дешевша за Patriot. При цьому за окремими характеристиками може забезпечувати навіть кращі можливості.

Проте тут є важливе зауваження: "Праща Давида" не проходила настільки масштабних випробувань під час відбиття інтенсивних ракетних залпів, із якими вже стикалися комплекси Patriot в Україні.

Тому говорити про повну перевагу однієї системи над іншою було б передчасно.

Але для покупців уже важливим стає співвідношення можливостей, вартості та політичної надійності постачань.

І якщо Сполучені Штати продовжуватимуть демонструвати, що можуть обмежувати роботу важливих військових технологій залежно від поточних політичних рішень, це впливатиме на вибір інших країн.

Затримки ракет для Patriot і NASAMS створюють нові ризики

Володимир Зеленський повідомив, що Україна майже місяць чекає на підпис Піта Хегсета щодо постачання ракет для Patriot і NASAMS. Перед цим були обмеження Starlink та проблеми з передаванням розвідданих. Про що свідчить така послідовність рішень США?

Тут я бачу підхід, який можна описати словами "я не я і хата не моя".

Адже офіційно визнавати обмеження допомоги Україні дуже незручно. Особливо коли йдеться про військовий супутниковий зв'язок, розвідувальну інформацію та озброєння, необхідне для захисту цивільного населення.

Ми бачили ситуацію зі Starlink і Starshield. Водночас виникали проблеми з передаванням окремих типів розвідданих.

Причому йшлося не про повне припинення обміну інформацією, а про конкретні відомості, зокрема пов'язані з пусками російських балістичних ракет.

Я сприймаю такі дії як демонстрацію залежності України від американських можливостей. Мовляв, подивіться, що ви можете зробити без нашої допомоги.

Але в нас уже є власні та альтернативні механізми отримання необхідної інформації.

Коли виникали випадки несвоєчасного передавання повідомлень про ракетні пуски, Зеленський говорив, що Україна знала про загрозу з інших джерел.

І це дуже важливо. Ми не можемо дозволити собі повністю залежати від одного партнера в питаннях, від яких безпосередньо залежать людські життя.

Затримки з ракетами для Patriot і NASAMS лише посилюють це занепокоєння. Якщо необхідне рішення може залишатися без підпису майже місяць, то виникає питання, наскільки прогнозованими будуть постачання в майбутньому.

І тут ми знову повертаємося до необхідності змінювати всю систему оборонних закупівель та організації військової допомоги.

Ще торік я говорив із певною іронією, що добре хоча б те, що Росія не отримує американської зброї. Тоді це справді виглядало як жарт.

Зараз, коли ми бачимо рішення Вашингтона, такі жарти вже не здаються смішними. Звичайно, я не думаю, що американці почнуть постачати озброєння Росії, але сама непередбачуваність їхніх рішень створює дуже серйозні проблеми.

Світ робить висновки. Держави розуміють, що їхня оборона не повинна залежати лише від одного постачальника, особливо якщо цей постачальник може змінювати політичну позицію.

Тому необхідно шукати альтернативні технології, розширювати власне виробництво, диверсифікувати закупівлі та створювати незалежні системи зв'язку.

Ми вже стикалися з подібними проблемами минулого року й зробили певні висновки. Але, на мою думку, не всі необхідні рішення були реалізовані.

І тепер доводиться повертатися до цих питань у значно складніших обставинах.

Американські виробники зброї можуть втратити замовлення

Тобто обмеження військової допомоги Україні насамперед вдарять по репутації самих Сполучених Штатів?

Так, передусім саме по американській репутації.

І я думаю, що наслідки можуть бути значно серйознішими, ніж здається зараз.

Якщо країни почнуть відмовлятися від американського озброєння або зменшувати частку таких закупівель, це вплине на обсяги виробництва в самих Сполучених Штатах.

Великі корпорації, зокрема Lockheed Martin, Raytheon, Boeing, Northrop Grumman та інші, можуть зіткнутися зі скороченням замовлень і прибутків.

А для американського військово-промислового комплексу міжнародний ринок має величезне значення. Йдеться не лише про окремі контракти, а й про довгострокове виробництво, технологічні програми та фінансування нових розробок.

Ці компанії також мають значний вплив на американську політику. Вони підтримують політиків обох основних партій, взаємодіють із Конгресом і зацікавлені в стабільних державних та міжнародних замовленнях.

Тому можливе скорочення продажів зброї створить проблеми не лише для самих виробників, а й для політичних сил, рішення яких вплинули на довіру покупців.

Я припускаю, що найбільше претензій може виникнути саме до республіканців, оскільки нинішні рішення щодо України пов'язані з адміністрацією Дональда Трампа.

Якщо американські корпорації почнуть втрачати великі контракти, їхні керівники захочуть зрозуміти, через які політичні рішення це сталося.

Але потрібно враховувати, що такі зміни не відбудуться за один день. Оборонний ринок працює за довгостроковими контрактами, а переорієнтація на іншого виробника потребує часу.

Проте вже сама втрата довіри може змінити майбутні рішення покупців. І тоді американським виробникам буде значно складніше повернути ті позиції, які вони займали раніше.

Тому я вважаю, що наслідки обмежень Starlink, затримок ракет для Patriot і NASAMS та інших рішень Вашингтона можуть відчувати не лише Україна та її європейські партнери, а й сам американський військово-промисловий комплекс.

Російська ППО збиває власні літаки, а США втрачають репутацію надійного партнера: дивіться відео