Ісламська революція 1979 року: чи дійсно мільйони людей самі обрали теократичну диктатуру

Усього за кілька місяців 1979 року та світська ілюзія розлетілася на друзки, поступившись місцем суворій ісламській республіці під безапеляційним проводом радикального шиїтського духовенства. Цей безпрецедентний історичний злам перекроїв геополітичну карту Близького Сходу, перетворивши колишнього важливого союзника Заходу на його найзатятішого ворога. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому іранці повстали проти шаха, який обіцяв їм "Велику цивілізацію"?

Мохаммед Реза Пехлеві, останній шах Ірану, щиро вірив, що веде свою націю до золотої ери. У 1963 році він запустив "Білу революцію" – масштабну програму модернізації, яка охоплювала земельну реформу, надання виборчих прав жінкам та індустріалізацію. Завдяки нафтовому буму 1973 року доходи країни злетіли до небес, і шах почав скуповувати найсучаснішу західну зброю та будувати хмарочоси.

Однак ця форсована вестернізація стала шоком для традиційного іранського суспільства. Мільйони селян, які переїхали до міст у пошуках роботи, опинилися у нетрях, спостерігаючи за тим, як королівська родина та її наближені купаються у розкоші. Символом цієї прірви стало святкування 2500-річчя Перської імперії у Персеполі у 1971 році, на яке шах витратив сотні мільйонів доларів, замовляючи їжу з паризького ресторану Maxim's, тоді як у провінціях люди страждали від нестачі навіть простої питної води.

Економічна нерівність помножилася на жорстокі політичні репресії. Будь-яку опозицію безжально знищувала сумнозвісна таємна поліція SAVAK, створена за підтримки ЦРУ та Моссаду – тортури, викрадення та позасудові страти стали буденністю для студентів, інтелектуалів та лівих активістів. Водночас шах відштовхнув від себе "базарі" (традиційних торговців) та шиїтське духовенство, вбачаючи в них пережиток минулого.

Іскра спалахнула ще у січні 1978 року, коли урядова газета "Еттелаат" опублікувала наклепницьку статтю проти вигнаного аятоли Рухолли Хомейні. Це спровокувало протести студентів-богословів у місті Кум, які жорстоко придушили. За шиїтською традицією, через 40 днів після загибелі людей відбувалися поминальні заходи – і вони перетворювалися на нові протести, знову розстрілювані поліцією.

Цей кривавий цикл досяг апогею 8 вересня 1978 року – у "Чорну п'ятницю", коли війська відкрили вогонь по натовпу на площі Джалех у Тегерані, вбивши десятки мирних демонстрантів. Після цього мости були спалені – розрізнені іскри перетворилася у полум'я революції, і наступні радикальні зміни стали незворотними.

Ісламська революція в Ірані – що насправді сталося у 1979 році: дивіться відео clioslover

Кого перехитрив Хомейні і як Іран перетворився з союзника Заходу на ворога?

Феномен Ісламської революції полягає в тому, що її здійснювали не лише релігійні фанатики. Проти шаха об'єдналася строката коаліція – марксисти з партії "Туде", світські ліберали, студенти-демократи, ісламські соціалісти та консервативні мулли. І мета у них була одна – повалення монархії. Звісно, навряд чи тоді хтось думав, чи можливо побудувати спільне бачення майбутнього Ірану.

Тим часом аятола Хомейні, перебуваючи у вигнанні спочатку в іракському Наджафі, а потім у французькому містечку Нофль-ле-Шато, геніально зіграв роль духовного лідера нації. Через контрабандні аудіокасети з проповідями він закликав до повалення тиранії. А західним журналістам Хомейні обіцяв демократію, свободу слова та повернення духовенства до мечетей, запевняючи, що не прагне політичної влади.

16 січня 1979 року шах назавжди покинув Іран, а 1 лютого Хомейні тріумфально повернувся до Тегерана, де його зустрічали мільйони людей. Проте щойно монархія впала, аятола розпочав безжальну монополізацію влади, методично знищуючи своїх вчорашніх союзників. А світський уряд Мехді Базаргана виявився просто безсилим перед паралельними структурами влади, створеними духовенством.

У травні 1979 року Хомейні заснував Корпус вартових ісламської революції (КВІР) – ідеологічну армію, покликану захищати новий режим від внутрішніх ворогів та регулярних збройних сил. А вирішальним ударом по поміркованих силах стало захоплення американського посольства у Тегерані радикальними студентами 4 листопада 1979 року. Хомейні використав цю кризу із заручниками, щоб змусити уряд Базаргана піти у відставку та розпалити антиімперіалістичну істерію в країні.

Під прикриттям цієї кризи у грудні 1979 року прийняли нову конституцію, яка закріпила принцип "Велаят-е Факіх" – опіки (або правління) правознавця (знавця ісламського права). Вона наділила Верховного лідера абсолютною владою над усіма гілками влади, армією та медіа. Ліберальні газети закрили, ліві партії розгромили, а тисячі опозиціонерів опинилися у в'язницях або на шибеницях.

Так омріяна революція свободи за лічені місяці мутувала в одну з найжорсткіших теократичних диктатур сучасності, яка тримає Іран у заручниках і донині. Мільйони людей, які щиро прагнули повалити монархію заради кращого життя, мимоволі власноруч відкрили двері режиму, що виявився набагато жорстокішим за попередній.