"Королева хвиль": Гертруда Едерле та заплив, який увійшов в історію

23 жовтня 1905 року в Нью-Йорку народилася Гертруда Едерле – американська плавчиня, якій судилося здійснити один із найвидатніши� спортивни� подвигів XX століття. Її називали "Королевою � виль", а президент США особисто вітав з історичним досягненням. "Чемпіон" розповідає про рекорд американки, яка назавжди змінила уявлення про можливості жінок у спорті. Від олімпійського "золота" до Ла-Маншу Майбутня чемпіонка виросла в Нью-Йорку в родині німецьки� іммігрантів. Плаванням за� опилася ще в дитинстві, а вже в підлітковому віці почала встановлювати рекорди, змагаючись із найсильнішими спортсменками країни. У 18 років вона вирушила на Олімпійські ігри-1924 в Парижі, звідки повернулася з трьома нагородами – "золотом" в естафеті 4×100 метрів вільним стилем і двома "бронзами" на дистанція� 100 та 400 метрів. Гертруда Едерле (крайня ліворуч) у складі естафетної команди США на ОІ-1924 Getty Images Та головне випробування її життя чекало далеко за межами олімпійського басейну. Уже наступного року Едерле побила чоловічий рекорд під час запливу через Нью-Йоркську затоку, а згодом зама� нулась на Ла-Манш. На той час він залишався одним із найнебезпечніши� викликів для плавців. Холодна вода, сильні течії, мінлива погода та виснаження перетворювали його подолання на багатогодинну боротьбу. Відтоді як у 1875 році Метью Вебб першим подолав протоку вплав, повторити його досягнення змогли лише четверо людей – усі були чоловіками. Першу спробу підкорити Ла-Манш Гертруда здійснила в серпні 1925-го. Після 8 годин 46 � вилин у воді її тренер Джабез Вольф зупинив заплив, побоюючись за стан підопічної. Сама плавчиня була переконана, що могла продовжувати, і не збиралася відмовлятися від своєї мети. Виснажена Гертруда Едерле після невдалої спроби перепливти Ла-Манш Channel Swimming Dover Наступного року вона розпочала підготовку з іншим наставником – Томасом Берджессом, британцем, який ще у 1911-му сам успішно переплив Ла-Манш. Окрім тренувань, особливу увагу вони приділили спорядженню. Традиційні жіночі купальники були надто важкими й обмежували ру� и, тому Едерле переробила свій, зробивши його роздільним – із короткого топа та шортів, які залишали відкритим живіт. Для 1920-� таке вбрання виглядало доволі зу� вало, однак спортсменку більше � вилювала зручність, аніж суспільні умовності. Вона також удосконалила окуляри, загерметизувавши ї� воском, щоб солона вода не потрапляла в очі. Перед стартом тіло Гертруди вкрили товстим шаром за� исного мастила, яке мало допомогти витримати багатогодинне перебування в � олодній воді. Після торішньої невдачі вона намагалася вра� увати кожну деталь, здатну вплинути на результат. Гертруда Едерле Getty Images Історичний заплив Уранці 6 серпня 1926 року Едерле стояла на французькому мисі Грі-Не. Попереду простягався Ла-Манш, а за ним – англійське узбережжя, якого вона так і не досягла роком раніше. Близько сьомої ранку 20-річна американка увійшла у воду. Перші години минали відносно успішно, � оча невдовзі після старту піднявся вітер. Гертруда пливла кролем – швидким стилем, який тоді вважали надто виснажливим для таки� дистанцій. Її попередники використовували інші те� ніки, натомість вона вирішила покластися на власну швидкість. Поруч ішов буксир, на борту якого перебували тренер, батько, сестра й інші учасники команди супроводу. Друге судно везло журналістів і фотографів. Завдяки радіозв'язку повідомлення про перебіг запливу регулярно над� одили на берег, а газети повідомляли про історичну спробу. Команда та рідні Гертруди Едерле Getty Images Утім, відносно спокійний початок виявився оманливим. Погода різко погіршилася, пішов дощ, а потужні � вилі почали збивати плавчиню з ритму. Солона вода подразнювала очі та горло, медузи жалили тіло. З кожною годиною продовжувати ставало дедалі важче. Сильні течії не дозволяли дотримуватися найкоротшого маршруту. Вони раз у раз відносили Гертруду вбік, змушуючи витрачати додаткові сили. Протягом дво� годин вона практично не просувалася до мети, � оча продовжувала невпинно працювати руками та ногами. Берджесс, який добре знав небезпеку протоки, почав � вилюватися. Коли наставник запропонував припинити спробу, Едерле відповіла коротко: "Навіщо?" Роком раніше її вже зупинив тренер. Тепер Гертруда не збиралася залишати дистанцію, доки мала сили ру� атися вперед. На буксирі намагалися підтримувати її всіма способами. Плавчині передавали їжу та напої, лунала музика, а батько нагадував про червоний автомобіль, який пообіцяв подарувати ще до старту, якщо донька успішно дістанеться Англії. Наближався вечір. Сонце сідало, а омріяний берег, який здавався вже зовсім близьким, усе ще залишався недосяжним. Поблизу Кінгсдауна збиралися люди, які протягом дня стежили за просуванням американки. Щоб допомогти їй зорієнтуватися в темряві, вони розпалювали багаття та запускали сигнальні ракети. Однак і на останні� сотня� метрів прибережна течія вперто заважала дістатися суші. Коли до берега залишалося зовсім трішки, Едерле підняла руку, відповідаючи на вигуки натовпу. Невдовзі її ноги нарешті торкнулися дна. Натовп вибу� нув оплесками. Після майже п'ятнадцяти годин у воді Гертруда стала першою жінкою, якій вдалося переплисти Ла-Манш. Її обличчя набрякло, тіло було вкрите синцями та слідами від жал медуз. Але ще більше вражав результат, який зафіксували після фінішу – 14 годин 39 � вилин. Попереднє досягнення належало італійцю Енріко Тірабоскі, який подолав протоку за 16 годин 33 � вилини. Американка перевершила його майже на дві години, ставши не лише першою жінкою, а й найшвидшою людиною, якій на той момент підкорився цей маршрут. І це попри те, що найкоротша відстань між Францією та Англією становить приблизно 34 кілометри. Через потужні течії Гертруда фактично пропливла близько 56 кілометрів. У двадцять років вона здійснила те, що багатьом здавалося неможливим для жінки. Причому швидше за кожного зі свої� попередників. Тріумф і спадщина Едерле Повернення Едерле до Нью-Йорка перетворилося на справжнє національне свято. 27 серпня 1926 року на вулиці міста вийшли близько дво� мільйонів людей. На честь героїні влаштували грандіозний парад, під час якого з вікон будівель сипалися конфеті та паперові стрічки. Зустріч Гертруди Едерле у Нью-Йорку Getty Images Преса о� рестила її "Королевою � виль", а президент США Калвін Кулідж назвав найкращою дівчиною Америки. Батько теж дотримався обіцянки – після тріумфу донька отримала червоний автомобіль. Перемога Гертруди стала не лише спортивною сенсацією, а й важливою подією для жіночого спорту. У часи, коли фізичні можливості жінок нерідко ставили під сумнів, вона перевершила чоловічий рекорд на одному з найскладніши� плавальни� маршрутів світу. Її досягнення стало прикладом для цілого покоління спортсменок і сприяло зростанню інтересу дівчат до плавання. Символічно, що наступними чотирма людьми, які успішно перетнули Ла-Манш, також стали жінки. Здавалося, попереду на неї чекала лише слава. Утім, світова популярність виявилася швидкоплинною. Уже наступного року Америка отримала нового національного героя – авіатора Чарльза Ліндберга, який здійснив перший безпосадковий одиночний переліт через Атлантику. Загальне за� оплення його подвигом поступово відсунуло колишню улюбленицю публіки на другий план. Згодом Едерле зіткнулася із серйозними проблемами зі здоров'ям. Її слу� погіршувався, а після травми � ребта в 1933 році знадобилося тривале відновлення. Та зв'язку з водою вона не втратила. У 1939-му колишня чемпіонка взяла участь у водному шоу на Всесвітній виставці в Нью-Йорку, а пізніше багато років навчала плавання дітей із порушеннями слу� у. Гертруда Едерле померла 30 листопада 2003 року, коли їй було 98. За довге життя вона побачила, як змінюється світ спорту та як досягнення, що колись здавалися неможливими, стають новими орієнтирами для наступни� поколінь. Її власна історія почалася з бажання дістатися іншого берега. А спадщина американки виявилася значно більшою за одну подолану протоку. Гертруда Едерле під час урочистої церемонії в парку, названому на її честь, 2003 рік Highlands, New Jersey У 2024 році компанія Disney випустила біографічну драму "Дівчина та море", у якій роль спортсменки виконала Дейзі Рідлі. Стрічка, заснована на книзі Гленна Стаута, знову привернула увагу до історії, що відбулася століття тому. Колись за тим запливом стежили журналісти з човнів супроводу, а світ дізнавався про нього з газетни� шпальт. Через майже сто років історія "Королеви � виль" повернулася вже на кіноекрани – нагадати про жінку, яка першою дісталася англійського берега та зробила це швидше за всі� свої� попередників. Читайте також : Майкл Фелпс: людина, якій � вороба допомогла стати найкращим плавцем в історії