Від наївного косплею – до очної зустрічі. Як Забарний, Гау та геній із НХЛ допомогли Борнмуту зіграти з Міланом

На березі Ла-Маншу, в англійському графстві Дорсет, розташоване курортне містечко Борнмут. Воно не вирізняється на тлі інших англійських міст своїм віком, йому всього близько 150 років – і хоча в місті є абсолютно розкішний собор на честь святого Петра, славу воно здобуло все-таки іншим.

Англійський курорт – звучить як оксюморон, але самі британці все ж відчувають різницю між температурою на півдні Англії та в умовному Ньюкаслі.

З моменту винаходу залізниці, яка могла оперативно доставляти клієнтів із заможних міст, у Борнмуті почало розвиватися популярне місце для відпочинку. І не лише курортне: тут оселилися пенсіонери, зокрема, тут провів останні роки свого життя Джон Рональд Руел Толкін.

Зайве говорити, що тут є й свій футбольний клуб. Якщо ми говоримо про англійське місто, то в ньому, за визначенням, є футбольний клуб. Але саме в Борнмуті він був таким, що про нього й не варто було говорити: 90% історії місцевих футбольних героїв були надто пересічними, абсолютно непримітними.

Це зараз Брайтон ставить на коліна всю Англію, а колись Браян Клаф казав, що в курортні міста люди їздять за чим завгодно, крім футболу.

У Борнмуті ж місцевий клуб навіть не називався на честь міста: його першою назвою було " Боском", на честь району. Стадіон " вишень" і зараз не відповідає рівню великих досягнень: місткість 12,3 тисячі глядачів – в Англії деякі клуби четвертого дивізіону мають арени більшої місткості.

Борнмут привертав увагу й іншими, маркетинговими заходами. Зокрема, на початку сімдесятих ухвалив рішення змінити свою форму на честь законодавця мод.

Мілан того часу був командою мрії. У 1969-му його лідер Джанні Рівера виграв Золотий м'яч; до складу переможної для італійців збірної на чемпіонаті Європи-1968, крім нього, входили ще четверо міланістів; у шістдесятих клуб виграв свій перший Кубок чемпіонів, навчився запрошувати іноземних суперзірок (чемпіон світу Альтафіні органічно замінив шведське тріо Гре-Но-Лі) і, загалом, виглядав як символ поняття " ідеал футбольної команди".

Борнмут, який на той момент грав у третьому англійському дивізіоні, десь на межі професійного та аматорського дивізіонів, саме на його честь обрав червоно-чорні кольори.

Інший символ клубу, до речі, теж був обраний нестандартно. Дікі Даусетт вражаюче грав за Борнмут на стику п'ятдесятих і шістдесятих років – і був увічнений на... емблемі клубу. Так-так, той самий гравець, який приймає м'яч собі на лоб, – це не випадковий гравець, а стилізоване зображення Даусетта!

Фото: BBC

Гарний жест, який, однак, лише підкреслює глибоку периферійність.

Зрозуміло, що Мілан шістдесятих подобався всім, але так переймати кольори – це стиль напіваматорського клубу (в аматорських лігах і за назвами повно барселон та реалів), або ж " Еллочки-людожерки", яка, виживаючи на копійки, намагалася косплеїти дружину мільйонера Вандербільда.

У цьому клубі провів сезончик Джордж Бест, але, знаючи звички " п'ятого бітла", можна навіть не сумніватися, чому він обрав клуб із курорту.

Читайте також : Відео Фото Людина, яка розфарбувала футбол: ангели й дияволи Джорджа Беста

Гравця на емблему ставити теж ближче до аматорів, і Борнмут довго перебував на пів кроку вище цього рівня. Третій дивізіон із трьох професійних, потім четвертий із чотирьох – інфографіка переміщень " вишеньок" по лігах виглядає ось так:

Вікіпедія

То що ж дозволило " Еллочці" дорости до зустрічі з " Вандербільдихою"?

Перший сплеск: місце старту для однієї з легенд Прем'єр-ліги

Бачите перший ривок із третьої ліги на графіку? Його здійснив чоловік, якого, на диво, знають багато хто.

Знайомий, звичайно, не завдяки Борнмуту, а або завдяки блискучому Тоттенгему, який не витрачав по 300 мільйонів, але грав у 300 мільйонів разів краще, або завдяки скандалу в збірній Англії, або завдяки видатній харизмі. Тільки він, говорячи про Лігу Європи, міг сказати:

"Думаю, що всі, хто потрапляють на цей турнір, мріють лише про одне – як би швидше звідти вилетіти".

Реднапп разом із Гвардіолою Getty Images

В Англії Реднаппа шанують як справжню легенду

Гаррі Реднапп присвятив англійському футболу все своє життя і зробив це дуже яскраво. Той Тоттенгем, який перемагав чинного переможця ЛЧ – Інтер – та вибивав з ЛЧ Мілан, граючи у дуже ефектний футбол і розкриваючи талант за талантом (один Бейл чого вартий!), запам'ятався мільйонам.

Яскравість Реднаппа в підсумку й згубила його: його звільнили за... четверте місце, про яке нинішні " шпори" – з таким крутим стадіоном, з можливістю запрошувати то Моурінью, то Конте – вже й не мріють.

Реднапп став відомий усьому світу завдяки чотирьом сезонам на " Уайт Харт Лейн", багато хто полюбив його за чудовий Портсмут, який він привів до перемоги в Кубку, але в Англії він став відомий 60 років тому – і весь цей час залишається в тренді, завдяки, якщо не результатам, то висловлюванням у пресі.

У шістдесятих він почав грати за Вест Гем – той самий Вест Гем, який був фундаментом чемпіонської збірної Англії, головною командою в житті для Боббі Мура, Джеффрі Херста та Мартіна Пітерса.

Незважаючи на сім сезонів у легендарній команді, Реднапп першим руйнує весь пафос щодо своїх досягнень. Він говорив:

"У нашому Вест Хемі було троє чемпіонів світу, а ми все одно посідали місця на кшталт 14-го чи 17-го. Це доводить, якими лайняними футболістами були всі інші з нас!"

І ще зовсім не віковим гравцем вихованець Вест Хема перейшов до третього дивізіону, до " вишеньок". Результатом став... виліт до четвертого – щоправда, сам Реднапп у цьому не був винен, адже за зіркою з Лондона полювали хижаки костоломи з нижчих ліг.

У 29 років Гаррі покинув Борнмут , чимало помандрував по нових клубах, навіть дістався до США, але ніде стабільно не грав через травми – і в 35 років розпочав у англійському курорті вже тренерську кар'єру.

Зараз Реднапп увічнений на одному з муралів біля стадіону Getty Images

Реднапп розпочав з посади помічника тренера, але той почав так, що дуже швидко місце головного тренера звільнилося. Гаррі очолив команду, якій загрожувало черговий виліт до Ліги 2, у найкоротші терміни стабілізував ситуацію та навчив " вишеньок" вирішувати серйозні завдання.

Перемога в Кубку над Манчестер Юнайтед; перший в історії вихід до Другого дивізіону, гідні сезони там, коли команда перемагала суперників рівня Челсі, Лестера, Брайтона – це дозволило Реднаппу здобути репутацію, щоб отримати пропозицію у Вест Гем і побудувати велику тренерську кар'єру.

Творці злету: Анти-Абрамович і тренер-вундеркінд

І все ж. Навіть за часів Реднаппа Борнмут встиг опуститися до третього дивізіону, і це навіть нікого не дивувало. Глибока провінція, місце, куди приїжджають доживати свій вік, а не щось доводити й завойовувати – вишні були командою, яку витісняли нові й нові амбітні проєкти.

У 2011 році клубу загрожувало банкрутство, коли з'явилася людина, яка була настільки знаковою для Борнмута, наскільки й, скажемо прямо, сумнівною.

Фундамент для підйому і, можливо, порятунку Борнмута заклав російський олігарх Максим Дьомін. Тут, звичайно, важливі застереження: ще до " вишень", у 2005 році людина, яка заробила статки на нафті, покинула країну-терорист і повністю дистанціювалася від неї.

Більше того: як би дивно це не виглядало для власника футбольного клубу, Дьомін непублічна особа: не дає інтерв'ю, навіть уникає камер. VIP-ложа стадіону? Яка удача, що на стадіоні Борнмута її не було.

І тут проблеми Борнмута перетворилися на переваги. Судячи з усього, такому анти-Абрамовичу й футбольний клуб не знадобився б, якби не було вільного для придбання клубу на англійському курорті. Дьомін для початку вклав кошти в нерухомість у місцевому графстві, а вже потім придбав Борнмут за – уявіть собі – 850 тисяч фунтів. Зараз гравці клубу за тиждень заробляють більше.

Дьомін заклав у клубі основи професіоналізму: так, лише за його часів на стадіоні з'явилися такі елементи, як підігрів (!) та місце для телестудій. До речі, нинішня місткість у 12 тисяч – це ще з розширенням...

Дьомін зважився на більш тісний, ніж просто копіювання форми, контакт із топклубом: у 2013-му на південь Англії приїхав грати мадридський Реал. Роналду одним потужним ударом забив зі штрафного, а іншим зламав руку одному з юних уболівальників. На знак вибачення надіслав йому футболку – і, звісно, клуб отримав просто унікальну увагу.

І все ж справжній герой Борнмута виглядає зовсім інакше.

Уже на момент придбання клубу втікачем-олігархом " вишеньки" зростали вгору, як за часів Реднаппа. Ними теж керував тренер-початківець, теж побитий травмами, теж із досвідом виступів у Борнмуті – тільки ще молодший.

Едді Хау Getty Images

Едді Хау, який останніми роками досить успішно проявив себе у Ньюкаслі, починав у Борнмуті.  Вишням він присвятив 99% своєї ігрової кар'єри, але сама кар'єра виявилася короткою через травму.

Як наслідок, у віці всього 32 років Едді очолив клуб, який перебував у руїні. Великі борги, 17-очковий штраф у четвертому дивізіоні – гірше ніколи не було. Складається враження, що його відразу не понизили до аматорських ліг лише тому, що вважали: і цього достатньо, щоб вони вилетіли.

Успіх Хау заслуговує на екранізацію в якомусь фільмі.

• Перший сезон – порятунок клубу, незважаючи на " -17";
• Другий – вихід до Ліги 1;
• Третій – фініш у першій шістці, але в ході цього сезону Хау пішов до Болтона (і тут з'являється Дьомін);
• Перший після повернення – вихід до Чемпіоншипу;
• Третій – вихід до АПЛ.

Все це – у статусі відверто бідного родича. Денні Інгз – нападник, який зробив успішну кар'єру, дограв до Ліверпуля та національної збірної – починав у тому Борнмуті, але перейшов до Бернлі за смішну суму в 1 мільйон фунтів, бо тоді навіть ці гроші були для " вишень" фантастичними.

Що сказати, Хау дійсно був одним із новаторів у плані побудови пресингу, він і в АПЛ чотири сезони вигравав боротьбу за виживання.

2020-й рік виглядав гідним, але все ж став кінцем проєкту. Так, Дьомін багато зробив, але навіть з його внесками це був просто пристойний клуб Чемпіоншипу. Борнмут вилетів, Хау звільнили – та й пора йому було на підвищення – а росіянин продав клуб. Але так вийшло, що його купила людина, яка знає, як писати сенсації.

Останній дюйм: геній хокею, Забарний, Іраола

Білл Фоулі – ім'я, незнайоме футбольним уболівальникам, але знакове для шанувальників хокею. Це власник клубу НХЛ " Вегас Голден Найтс", який вийшов у фінал Кубку Стенлі в дебютному (!) сезоні та виграв його через кілька років.

Багатьох у момент придбання могло хвилювати, як американець впишеться у футбольну специфіку – і, треба сказати, він дуже рішуче взявся за справу.

Він не боїться різати по живому: навіть перемога у боротьбі за виживання не врятувала непоганого англійського тренера Гарі О'Ніла від відставки, коли Фоулі зміг переконати Андоні Іраолу.

У перші кілька місяців, коли Андоні не міг здобути першу перемогу в Англії, над цим рішенням посміювалися – але коли баск розігнав пресингову машину так, що вперше вивів клуб у єврокубки, сміятися перестали.

Читайте також : Відео Фото Вчився з Алонсо й Артетою, підтягнув ліваків, розкрив Забарного: новий тренер Ліверпуля крутіший, ніж ви думаєте

Борнмут став агресивним і в плані підбору гравців. Про одне підсилення знають усі українські вболівальники: Ілля Забарний ніде не грав так добре, як на " Віталіті Стедіум".

Але він навіть не найуспішніший трансфер епохи Фоулі навіть у номінації " молоді центральні захисники": Дін Гейсен грав сильніше, і в Реалі виглядає краще. Клуб розвивався так активно, що в якийсь момент у нього було три топцентрбеки на дві позиції: ще й Маркос Сенесі виступав чудово.

Іллю та Діна гранди придбали за фіксовану суму в 63 мільйони євро за кожного. За Соланку Тоттенгем заплатив 64; за Семеньо Манчестер Сіті – 72; за Керкеза Ліверпуль – 47; навіть з Брентфорда вдалося вибити 43 мільйони за нападника Ваттару.

Непогано для клубу, який ще недавно балансував між катастрофою у вигляді розформування та успіхом у вигляді Ліги 2!

Читайте також : Відео Фото Зрадив Нідерланди і розкрився в парі з Забарним: усе, що треба знати про нову зірку Реала та Іспанії

Нехай конкретний сезон " вишень" і розпочався важко, але з новим босом вони стали клубом зовсім іншого рівня. За нападника Раяна та півзахисника Скотта клуб просить вже дев'ятизначні суми.

Після відходу Іраоли Борнмут тренує німець Марко Розе, який більшу частину кар'єри працював із грандами Бундесліги. І загалом Борнмут став клубом, до якого прагнуть перейти гравці зовсім іншого рівня, ніж 10 років тому.

Як і годиться топовому керівнику, Фоулі вклався у максимально перспективну лігу. У Прем'єр-лізі навіть за умовне п'ятнадцяте місце дають великі призові, і всі прагнуть потрапити до п'ятнадцятої команди – потрібно було зробити кілька вдалих ходів, щоб у ній утриматися.

Тому після виграної боротьби за виживання він тріумфував не менше, ніж після Кубку Стенлі: особисто прилетів до Англії та запропонував гравцям відпустку в Лас-Вегасі за свій рахунок. Вони відмовилися: у всіх є сім'ї, плани на відпустку. Е-е-е-ех, зараз футболісти вже не ті, що за часів Беста й Адамса...

Читайте також : Відео Фото Продав будинок Галлахеру, рятував Гаскойна. Як Тоні Адамс опустився на дно – і відштовхнувся від нього

Взявши приклад з Мілана у сімдесятих, Борнмут перетнувся з Міланом у 2026-му – але сьогодні все ж не вперше. Іраола був бажаною ціллю Мілана як новий тренер, але Андоні відмовив " россонері".

Це хороший приклад того, який видатний шлях пройшла за ці десятиліття команда: від напіваматорів до структури, з якої навіть сам Мілан може спробувати переманити людину на ключову позицію – і, як бачимо, не він один.

Чудовий приклад того, що дива на світі трапляються, але над цим потрібно багато працювати.