Ляпас для Фергі. Як команда, що виграла все, програла 0:5 "пенсіонерам" – і стала ще сильнішою

Манчестер Юнайтед переживає надзвичайно важку кризу. Безвиграшна серія розтягнулася вже на дев'ять поєдинків поспіль, і навіть від зони вильоту в АПЛ "дияволів" відділяє лише одне очко.

Треба любити Юнайтед так само сильно, як сер Алекс Фергюсон, щоб навіть у такі часи – і навіть після безлічі блискучих перемог! – відвідувати Олд Траффорд. Йому не заважає навіть травма: на один із матчів сезону 84-річна легенда прибула в захисному ортопедичному черевику.

🥹❤️ Sir Alex Ferguson is back at Old Trafford to watch Manchester United. He is wearing a boot. 🐐 #MUFC [bellemufc IG] https://t.co/KIjbIqGvhI

— UtdTruthful (@Utdtruthful) August 30, 2026

Фергюсон привів Манчестер Юнайтед до неймовірних 13 чемпіонських титулів, але одного разу він пережив поразку, ще розгромнішу за всі останні невдачі МЮ. Поразку, яка ставила перед клубом запитання: невже велич скінчилася? Поразку, яка змусила "дияволів" виглядати другорядними на тлі просто завзятої та яскравої команди. Як ви вже могли здогадатися, це був матч на "Стемфорд Брідж".

МЮ: "пташенята Фергі", які вже виграли все – і з дірою у воротах

Це сталося в році, який усі вболівальники МЮ взагалі-то вимовляють із придихом: 1999-му. Бекхем, Коул, Йорк, Скоулз, Невілл, Стам, Берг – усі були в строю, ні в кого ще не встигли припасти пилом медалі за "требл": перемоги в чемпіонаті, Лізі чемпіонів і Кубку попереднього сезону.

Читайте також : Відео Фото Тренер суперника Динамо – зірка 1990-х. Над ним знущався Редондо, а волосся здув "фен Фергюсона"

Але, по-перше, зберегти мотивацію після історичного сезону дуже складно, а по-друге, команда все ж зазнала змін. Клуб залишила альфа й омега оборони: неймовірний Петер Шмейхель, який утомився грати по 50 матчів за сезон і вирушив шляхом, протилежним аморімівському – до Спортінга.

І на заміну одній зірці клуб наважився підписати двох посередніх голкіперів. Марк Босніч, який уже трохи грав за МЮ на початку дев'яностих, повернувся після тривалого періоду в Астон Віллі, а для конкуренції з ним переманили воротаря із самого Мілана. Щоправда, статусу в такому трансфері було більше, ніж спортивного сенсу: Массімо Таїбі і в Мілані здебільшого сидів на лаві запасних.

Про пригоди наступників Шмейхеля можна сказати одним словом: катастрофа. Лише спроби замінити самого Фергюсона виявилися ще бездарнішими, ще безпораднішими. Босніч і Таїбі помилялися по черзі – хоча грали ж за елітну команду. До сьомого туру "дияволи" мали шість перемог і нічию, забивши 19 м'ячів.

Але що далі, то відчутнішими ставали проблеми на останньому рубежі. Ліверпуль перемогли 3:2 лише завдяки унікальному трюку Джеймі Каррагера: дублю з автоголів. Із Саутгемптоном зіграли 3:3, зі скромнісіньким Вімблдоном – 1:1, а потім поїхали до суперника, проти якого колись любив грати Джордж Бест.

Читайте також : Відео Фото Людина, яка розфарбувала футбол: ангели й дияволи Джорджа Беста

Челсі: "дружба народів", виправдання свого прізвиська й один з останніх граючих тренерів в історії АПЛ

Неправда, що "сині" не мали історії до Абрамовича. Мали – причому напрочуд яскраву, настільки яскраву, що Рууд Гулліт, який бачив у футболі та й поза ним чимало, говорив про сексуальний футбол. Гулліт говорив про естетику гри, про статус, мабуть, найвидовищнішого середняка Прем'єр-ліги – але Челсі вирізнявся не лише цим.

Пам'ятаєте, нещодавно я писав про історію Інтернаціонале, причини появи якого пояснює сама назва? Так ось, навіть сам Інтернаціонале наприкінці дев'яностих не був таким інтернаціональним, як Челсі. Саме "пенсіонери" стали першим клубом в історії англійського футболу, який не залучив до матчів жодного англійця.

Читайте також : Відео Заснування після бійки, унікальна династія, легенда Шахтаря у складі. Що потрібно знати про Інтер

По-друге, "пенсіонери" стали... пенсіонерами. Хоча своє прізвисько вони отримали дуже давно, на честь старої емблеми, саме в дев'яностих перетворилися на клуб ветеранів. Гулліт почав говорити про Челсі не просто так: тут він провів останні три роки кар'єри; Джанфранко Дзола став кумиром усієї АПЛ, приїхавши сяяти на "Стемфорд Брідж"; Джанлука Віаллі після великих баталій із Ювентусом у 32 роки дебютував в Англії та провів безліч чудових матчів.

Так команда зростала й розквітала. Люди згадали, що Челсі – це взагалі-то Лондон, причому один із найелітніших його районів. У 1999-му до Лондона приїхав Дідьє Дешам, щоб провести останній сильний сезон у кар'єрі (формально був ще рік у Валенсії), давно вже там грав інший чемпіон світу Франк Лебеф. Навіть посередніх гравців для складу добирали з інших країн. У Челсі був свій кумедний воротар із Нідерландів – Ед де Гуй, у середній лінії грав уругваєць Густаво Поєт, багатьом більше знайомий як тренер.

І водночас – не відмовляючись від інших традицій до останнього, навіть коли всі решта від них відмовилися. Традиція граючого тренера жила на острові довго: Кенні Далгліш здобув кілька чемпіонств із Ліверпулем саме в такому статусі. Але в АПЛ, коли вже всі або майже всі з цим закінчили, у Челсі тільки починали.

"Пенсіонери" назавжди залишилися єдиним клубом, який виграв Кубок кубків із граючим тренером на полі! Ним був Джанлука Віаллі, який відіграв увесь фінал проти Штутгарта, – а змінив Віаллі на такій важливій посаді... Гулліта, який теж поєднував обов'язки. Для обох персонажів тренерська робота приносила успіх лише з додатком "граючий": про головний успіх Віаллі вже сказано вище, а Гулліт виграв Кубок Англії-1997.

Якщо, дізнавшись ці факти про тодішній Челсі, ви уявили собі певну картину, то вона, найімовірніше, правильна. Челсі грав саме так, як має грати вікова команда зірок, у якій навіть тренер виходить на поле. Кураж і настрій стояли понад усе: коли сил та емоцій вистачало, та команда виглядала найкращою у світі, коли ні – найгіршою.

Що ж, на біду Фергюсона, 3 жовтня сталося перше.

Матч: нокдаун на першій хвилині, бенефіс Дзоли, грубі "дияволи"

Той матч довго залишався серед рекордних і за швидкістю голів в історії АПЛ. Той самий Поєт уже на першій хвилині скористався помилкою Таїбі на виході й майстерно замкнув подачу Петреску. Кумедно, що катастрофа на табло сталася ще й на тлі лояльного (до певного часу) суддівства на користь МЮ. Арбітр цілком міг призначити пенальті після фолу Сільвестра на Саттоні, але вирішив цього не робити. Не біда – Саттон забив, скориставшись позиційною помилкою Ірвіна після подачі Альберта Феррера. МЮ "горів" у два м'ячі вже до 16-ї хвилини.

На той конкретний матч у складі Челсі все ж вийшов англієць: легендарний Денніс Вайз, один із "банди психів" Вімблдона. І після його підкату в центрі поля Нікі Батт ударив його коліном, за що отримав червону картку. А міг арбітр згодом ще й Скоулза вигнати – той ударив Саттона... МЮ, явно не звиклий опинятися в нокдауні, ще й психологічно поплив.

У перерві Фергюсон вирішив обійтися без замін – і невдовзі вже програвав у три м'ячі. Скоулз знову міг отримати червону за грубий підкат, але МЮ й так зазнав важкого удару: після розіграшу штрафного Лебеф небезпечно пробив, а Таїбі відбив м'яч просто під добивання Поєта.

Дзола сяяв, загострюючи гру то тут, то там, і МЮ не знав, що із цим робити. Після чергової подачі Джанфранко Берг так прагнув випередити Саттона, що зрізав м'яч у власні ворота. Лише тоді Фергі провів потрійну заміну, але ні Сульшер, ні Фергюсон, ні Вілсон (хто такого знає? Три матчі за "дияволів", більшу частину кар'єри провів у нижчих лігах) допомогти не змогли. На відміну від "джокерів" Челсі: свіжі Грем ле Со й Туре-Андре Фло розіграли комбінацію, після якої перший віддав загострюючий пас на Джоді Морріса – 5:0.

Наслідки: прощання Фергюсона з першим номером, "шампанський" футбол Челсі – і хепіенд для обох

Почати, мабуть, варто з переможців.

У наступних трьох турах після 5:0 Челсі не набрав жодного (!) очка – але його історія завершилася щасливо. "Пенсіонери" виграли саме те, що й мала виграти нестабільна, але дуже талановита команда: Кубок. Щоправда, у фіналі Віаллі не вийшов: на другу половину сезону до "пенсіонерів" ще й Джордж Веа під'їхав.

А ще ці хлопці дійшли до чвертьфіналу Ліги чемпіонів і навіть там обіграли Барсу 3:1. Щоправда, у матчі-відповіді отримали 1:5... Уже наступного сезону Віаллі здобуде той самий Кубок кубків. Той Челсі був просто унікальною командою, яка вічно грала за синусоїдою, але вміла досягати результатів, – мабуть, тому її й купив Роман Абрамович, щоб зробити справжнім грандом.

Той удар показав Фергюсону, що треба різати по живому. Таїбі більше не зіграв за МЮ жодного разу: вже в січні він пішов до Реджини й решту кар'єри провів у периферійних італійських клубах. Босніч догравав сезон у конкуренції з людиною, яка ще кілька років тому працювала в Шахтарі: почесний запасний Раймон ван дер Гау ніколи не грав за МЮ так багато, як того сезону.

Уже наступного сезону МЮ наважився нарешті підписати повноцінну зірку у ворота – і, до речі, взяти свого чемпіона світу. Фаб'єн Бартез коштував 11 мільйонів євро й... теж провалився. Пошук нового Шмейхеля тривав через помилки з Керроллом, Говардом, Рікарду – аж до прибуття на "Олд Траффорд" ван дер Сара.

І тим не менш. Сер робив й інші кроки, які зміцнювали команду. Ірвін став грати менше, Берг уже в січні вирушив до Блекберна. Молодь отримала на свою голову порцію нових виховних методів, на які так скаржився Бекхем, але які були такими ефективними. Як наслідок, чемпіонство в сезоні-1999/2000 було здобуте з відривом у 18 очок від другого місця.

Та гра була не просто ударом, а ляпасом для Фергюсона – навіть у поточному сезоні МЮ не програвав так розгромно. Але тим і відрізнявся тодішній МЮ від сьогоднішнього, що вмів тримати удар і повертатися.

Читайте також : Відео Фото "Ключ – це кінь!" Відставка Карріка на часі, але не вирішить проблем Ман Юнайтед