Посеред українських міст можна знайти загадкові вежі: що ховається за їхніми стінами

Це водонапірні вежі – споруди, без яких розвиток міського водопостачання був би значно складнішим. Вони допомагали подавати воду до будинків, а деякі водночас слугували пожежними каланчами. Сьогодні ці конструкції нагадують про часи, коли сучасні зручності лише з'являлися, пише 24 Канал.

Навіщо містам були потрібні високі вежі?

До появи сучасних систем водопостачання доступ до води був значно складнішим. У містах розвивали водогони, прокладали труби та будували насосні станції. Важливою частиною цієї системи ставали водонапірні вежі. Їх зводили, щоб накопичувати воду та підтримувати необхідний тиск у водопровідній мережі.

Високо розташований резервуар допомагав подавати воду до споживачів завдяки силі тяжіння. Саме тому такі споруди часто будували на підвищеннях або робили достатньо високими. З часом технології змінилися, і багато веж втратили первісне призначення. Однак частина з них збереглася до наших днів, а деякі отримали зовсім нове життя.

Вінницька вежа: чому вона була не просто водонапірною

Одна з найвідоміших таких споруд в Україні розташована у Вінниці. Водонапірну вежу на Європейській площі звели у 1911 – 1912 роках за проєктом архітектора Григорія Артинова.

Вона була частиною міського водогону. Вежа допомагала підтримувати тиск у системі водопостачання, але цим її функції не обмежувалися. Верхній ярус пристосували під пожежну каланчу. Звідти черговий міг спостерігати за містом і подавати сигнал про пожежу. Для сповіщення використовували набатний дзвін.

Середні ціни в мережі АЗС «Amic Energy» станом на

На вежі також встановили годинник, який став однією з її впізнаваних деталей. Згодом потреба у водонапірній споруді зникла. Після війни тут облаштували житло для сімей працівників водоканалу.

А з 1985 року вежа стала частиною Вінницького обласного краєзнавчого музею. Нині це музейний простір та одна з візитівок міста.

Житомирська вежа: звідси стежили за пожежами

Ще одна незвична споруда є в Житомирі. Місцеву водонапірну вежу звели наприкінці XIX століття. Її урочисто відкрили 1898 року.

Вежа мала приблизно 31 метр заввишки, а у верхній частині розмістили два баки загальним об'ємом 200 кубічних метрів. Вона регулювала тиск води в міській мережі. Проте споруда була важливою не лише для водопостачання. Тут також облаштували пожежну каланчу.

Чергові стежили за містом, а в разі небезпеки подавали сигнали, щоб повідомити про пожежу. Згодом вежа виконувала й інші функції. У воєнні роки її використовували як спостережний пункт. А в другій половині XX століття всередині навіть працювало кафе.

У 1965 році споруда припинила виконувати своє початкове призначення через зміну міської системи водопостачання. Сьогодні це одна з відомих історичних пам'яток Житомира.

Київські вежі, які розповідають історію водопостачання столиці

Київ також має цікаву історію водонапірних веж. Першу чергу централізованого міського водогону запустили 1 березня 1872 року. Воду для нього брали з Дніпра. Резервуари та водонапірні башти розташовували на височинах – зокрема, на Володимирській гірці та в Царському саду. Це дозволяло подавати воду до міських кварталів.

Частиною історичного комплексу стали башти, пов'язані з ім'ям архітектора Олександра Шіле. Одну звели у 1871 – 1872 роках, іншу – у 1875 – 1876 роках. Вхідну башту відновили за первісними кресленнями, зокрема повернули їй пожежну каланчу. Поруч розташований підземний резервуар чистої води, збудований у 1909 році.

Сьогодні у відновлених спорудах працює Музей води, де можна дізнатися, як розвивалося водопостачання столиці та звідки вода потрапляє до міських осель.

Чому старі вежі досі привертають увагу?

Колись водонапірні вежі були насамперед інженерними спорудами. Їх будували не заради красивих краєвидів, а для конкретних потреб міста. Проте архітектори часто надавали їм виразного вигляду, завдяки чому вони стали помітними елементами міського простору.

Згодом такі вежі перетворилися на музеї, туристичні локації та пам'ятки архітектури. Їхня історія нагадує, що навіть звичайна інженерна конструкція може стати частиною міської ідентичності.

А ще ці споруди зберігають пам'ять про час, коли доступ до води був справжнім технологічним досягненням, а висока вежа могла одночасно допомагати місту з водопостачанням і попереджати його мешканців про небезпеку.