ТЦК відмовив чоловіку у відстрочці через сестру з російським паспортом: що вирішив суд

Запорізький окружний адміністративний суд визнав протиправною відмову територіального центру комплектування та соціальної підтримки у наданні відстрочки військовозобов’язаному, який доглядає за батьком з інвалідністю II групи. Як пише Судово-юридична газета, підставою для відмови стала наявність у чоловіка сестри – громадянки Росії, яка проживає в Республіці Хакасія. Суд вирішив, що формальна наявність іншої повнолітньої дитини не означає, що вона реально може доглядати за батьком.

Водночас ТЦК не зобов’язали одразу надати відстрочку – комісія має повторно розглянути заяву.

Як зазначено у рішенні, чоловік оскаржив відмову комісії ТЦК від 4 серпня 2026 року. Він просив скасувати її та надати відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Батько позивача має безстроково встановлену II групу інвалідності. Це підтверджували довідка медико-соціальної експертної комісії від 17 березня 2011 року та пенсійне посвідчення, а родинні зв’язки - свідоцтво про народження.

Ще 20 липня 2024 року чоловік звертався до ТЦК по відстрочку через необхідність постійного догляду за батьком. Тоді її надали до 20 жовтня 2024 року. Однак у січні 2026-го чоловікові відмовили, оскільки в батька є ще одна повнолітня дитина - донька, яка не підлягає мобілізації та за законом зобов’язана утримувати його.

3 серпня 2026 року чоловік повторно подав заяву через Центр надання адміністративних послуг. Він додав документи про інвалідність батька та родинні зв’язки, заяву за встановленою формою, акт щодо здійснення догляду й документи сестри, зокрема копію її паспорта, що підтверджувала російське громадянство. Матеріали також містили документи про її шлюби та зміну прізвища.

Наступного дня комісія ТЦК знову відмовила у відстрочці, оформивши рішення протоколом № 31. Причиною вказали саме наявність іншої повнолітньої дитини першого ступеня споріднення. Водночас позивач наполягав, що фактично доглядає за батьком саме він. Сестра ж тривалий час живе в Хакасії та не може приїхати в Україну через неможливість перетину українсько-російського кордону. За словами чоловіка, вона також не має можливості переказувати кошти для оплати стороннього догляду.

Це підтверджували заяви членів родини: 30 липня 2026 року батько письмово обрав сина для свого утримання та догляду, а сестра ще 18 червня 2024 року повідомила, що не може доглядати за ним через віддаленість місця проживання.

ТЦК заперечував проти позову. У якості аргументу, крім наявності ще однієї родички, представник центру зауважив, що позивач не надав документів про позбавлення батька батьківських прав стосовно доньки. Ще одним аргументом став акт № 4859, у якому було зазначено, що факт постійного догляду не підтверджено. Крім того, у центрі вважали, що проживання за кордоном не звільняє повнолітню дитину від обов’язку утримувати непрацездатного батька.

Розглядаючи справу, суд проаналізував пункт 13 частини першої статті 23 закону про мобілізацію. Він передбачає право на відстрочку для військовозобов’язаних, які мають одного зі своїх батьків або одного з батьків чоловіка чи дружини з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших невійськовозобов’язаних осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати.

Винятки стосуються осіб, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього) або відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. Якщо інших невійськовозобов’язаних осіб немає, догляд може здійснювати одна особа з числа військовозобов’язаних – за вибором людини з інвалідністю.

Суд також нагадав, що за постановою Кабміну № 560 комісія ТЦК повинна досліджувати заяву та підтвердні документи, а за потреби – отримувати додаткову інформацію від державних органів або з електронних реєстрів. Відмова має бути обґрунтованою, а заявник може оскаржити її в суді.

У цій справі суд підтвердив інвалідність батька, родинні зв’язки та наявність у нього іншої повнолітньої дитини. Однак наголосив, що сама по собі наявність сестри не позбавляє позивача права на відстрочку. Суд врахував, що жінка тривалий час проживає за межами України, окремо від батька, а відстань між ними унеможливлює реальну та безперервну допомогу.

Окремо суд розмежував обов’язок утримувати батьків і здійснювати постійний догляд за ними. Він послався на статтю 51 Конституції України та статті 172 і 202 Сімейного кодексу. За цими нормами повнолітні діти повинні піклуватися про непрацездатних батьків і матеріально їх утримувати.

Водночас суд зазначив, що утримання передбачає фінансову допомогу, а постійний догляд потребує безпосередньої присутності людини, яка може надавати необхідну підтримку. З огляду на це суд дійшов висновку, що саме позивач був єдиною особою, яка фактично могла доглядати за батьком.

Для обґрунтування позиції суд також звернувся до постанов Верховного Суду у справах № 380/16966/24 та № 520/14746/25. У них зазначено, що відсутність інших членів сім’ї, здатних здійснювати постійний догляд, потрібно оцінювати не формально, а з урахуванням реальних обставин. Якщо родичі юридично існують, але з об’єктивних причин не можуть доглядати за людиною з інвалідністю, їх можна вважати відсутніми в розумінні відповідних законодавчих положень.

Хоча ці постанови стосувалися звільнення з військової служби, а не відстрочки, суд визнав викладений у них підхід застосовним і до цієї справи.

У чому помилка ТЦК

Аргумент ТЦК про акт № 4859, у якому не підтверджено факт постійного догляду, суд відхилив. Ця обставина не була зазначена в рішенні комісії від 4 серпня як підстава для відмови, тому посилання на неї під час судового розгляду не спростовувало протиправності рішення.

Також суд визнав помилковим твердження ТЦК, що наявність чинного бронювання не дозволяє військовозобов’язаному претендувати на відстрочку на іншій підставі. Згідно з Порядком № 560, звернення з новою заявою саме по собі не припиняє дії чинної відстрочки до ухвалення відповідного рішення, крім передбачених випадків її скасування.

Попри визнання відмови протиправною, суд не зобов’язав ТЦК безпосередньо надати чоловікові відстрочку. Посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 140/8613/23, він пояснив, що ухвалення такого рішення належить до дискреційних повноважень ТЦК. Суд не може підміняти уповноважений орган, тому має право зобов’язати його лише повторно розглянути заяву з урахуванням установлених обставин і правових висновків.

У підсумку Запорізький окружний адміністративний суд частково задовольнив позов: скасував рішення комісії ТЦК від 4 серпня 2026 року, оформлене протоколом № 31, та зобов’язав повторно розглянути заяву чоловіка від 3 серпня.

У вимозі безпосередньо надати відстрочку суд відмовив. Крім того, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК стягнули 1331,20 грн судового збору.

Отже, суд постановив, що формальна наявність іншої повнолітньої дитини не може бути єдиною підставою для відмови у відстрочці, якщо вона об’єктивно не має можливості доглядати за батьком. Водночас остаточне рішення щодо відстрочки ТЦК має ухвалити після повторного розгляду заяви.

Інші судові справи за участю ТЦК

Нагадаємо, ТЦК за день мобілізував чоловіка, якого визнали непридатним 24 роки тому. Зокрема у березні 2026 року його повторно поставили на облік, провели ВЛК і мобілізували.

Йшлося, що усі процедури відбулися протягом одного дня, але Волинський окружний адміністративний суд встановив, що ТЦК не мав законних підстав для таких дій і зобов'язав військову частину звільнити чоловіка.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Австрія змусить частину українців повернути тисячі євро соцвиплат: кого це стосується
• Повторила долю: блогер знайшов цікавий збіг в історії годинника, який носила Людмила Янукович
• Нові факти у справі "Карфаген": ОГП перевірить причетність працівників прокуратури