Неандертальці були схожі на нас більше, ніж вважалося: чому вони все ж зникли

Ще 100 тисяч років тому Землею одночасно ходили кілька видів людей - неандертальці жили в Європі та Західній Азії, денисівці – в Азії, а Homo floresiensis, яких порівнюють із гобітами, населяли індонезійський острів. Наш вид – Homo sapiens – був лише одним із багатьох, пише The New York Times.

Легко припустити, що сучасний світ, у якому залишився лише один вид людей, – це норма. Однак для багатьох дослідників давнини саме нинішня ситуація є загадкою.

"Зараз ми живемо в дивний час. Чому ми залишилися єдиними й що сталося з усіма іншими?" - запитує Кріс Стрінгер, палеоантрополог із Музею природознавства в Лондоні.

Десятиліттями уявлення людства про власне походження ґрунтувалися на переконанні в біологічній винятковості нашого виду. Еволюцію людини часто описували як поступовий рух до великого мозку, вправного використання знарядь праці та складної соціальної організації, притаманних сучасним людям.

У цій картині інші гомініни - наші предки та еволюційні родичі - поставали примітивними невдахами, які закономірно вимерли, а Homo sapiens нібито став щасливим завершенням еволюційної історії.

"Усе інше вважалося грубим і примітивним. Тоді було дуже популярним пояснення: ми вижили, бо були найкращими", - згадує Елеонор Скеррі, археологиня з Інституту геоантропології Макса Планка, про погляди, які переважали в дискусіях щодо еволюції людини у 1980-х роках.

Проте згодом уявлення про походження людини неодноразово переглядалися завдяки новим науковим даним. Зокрема, скоротилася уявна прірва між когнітивними здібностями Homo sapiens та його близьких родичів. З’явилися докази того, що вони також мали розвинені навички: створювали мистецтво, ховали померлих і користувалися вогнем.

Водночас сьогодні на планеті живе понад вісім мільярдів людей, і всі вони належать до одного виду. Науковці намагаються встановити: чому лише один людський вид залишився на планеті.

Що насправді сталося з неандертальцями

Спрощена відповідь полягає в тому, що вони досі живуть серед нас - у невеликих фрагментах ДНК сучасних людей, йдеться у статті. Дослідження давньої ДНК показали, що неандертальці, денисівці та, можливо, інші давні групи не просто зникли. Внаслідок схрещування їхній генетичний матеріал частково увійшов до геному сучасної людини.

Автори пропонують уявити звичайний день у плейстоцені: група людей розпалює вогонь, вдаряючи кременем об пірит, щоб приготувати їжу, полюють, збирають їстівні рослини, малюють на стінах печер, доглядають за хворими, навіть здійснюють процедури, схожі на лікування зубів.

"Але йдеться не про Homo sapiens. Це неандертальці", - підкреслюють автори. 

Йдеться, що тривалий час еволюцію людини уявляли як підйом сходами, де на нижчих щаблях перебували примітивніші види. Однак археологічні відкриття змінили цю картину. Тепер цей процес дедалі частіше порівнюють із розгалуженим кущем, на якому співіснували численні види гомінінів. Вони не обов’язково були більш або менш розвиненими один за одного. Викопні рештки свідчать, що різні види жили в один час, схрещувалися між собою та, ймовірно, вже мали зачатки деяких здібностей, які ми вважали винятково людськими.

Коли в XIX столітті вчені відкрили неандертальців, вони припускали, що ті перебували десь посередині між людиною та шимпанзе, розповів палеоантрополог Джон Гоукс із Вісконсинського університету в Медісоні.

"Сьогодні ми розуміємо, що вони були на 95% наближені до сучасної людини", – зазначив він.

Уявлення про унікальність Homo sapiens неодноразово руйнувалися – і не лише завдяки дослідженням найближчих родичів нашого виду. У 2010 році палеоантрополог Зерай Алемсегед із Чиказького університету зробив відкриття, яке поставило під сумнів поширену думку про те, що кам’яні знаряддя були особливим винаходом представників Homo. Він виявив кістки тварин зі слідами порізів, зроблених кам’яними знаряддями, які пов’язують з Australopithecus afarensis – видом, до якого належала знаменита викопна рештка Люсі, знайдена в ефіопському регіоні Афар.

Це відкриття відсунуло найдавніші свідчення використання кам’яних знарядь на 800 тисяч років – до 3,4 мільйона років тому.

Нові дані й надалі демонструють схожість здібностей неандертальців і Homo sapiens. Стрінгер, зокрема, звертає увагу на печеру Брюнікель у Франції, де вчені виявили кільцеподібні конструкції віком приблизно 176 500 років, складені з уламків сталагмітів. Є також свідчення, що на цих спорудах розпалювали вогонь.

"Група неандертальців проникла глибоко в печеру, принісши із собою все необхідне для освітлення та розпалювання вогню", – розповів Стрінгер.

Люди, які створили ці конструкції, мали планувати роботу, спілкуватися та співпрацювати.

Попри дедалі більшу кількість доказів схожості, деякі фахівці вважають, що маятник хитнувся надто далеко в інший бік – до трактування, за яким неандертальці були практично такими самими, як сучасні люди.

Палеоантропологи пропонують уявний експеримент: якби неандерталець їхав у нью-йоркському метро, більшість пасажирів, можливо, навіть не звернула б на нього уваги.

"Але навіть якщо культури неандертальців і Homo sapiens були схожими, чи означає це, що неандертальці переймали наші звички й технології? Чи, навпаки, вони також впливали на нас? Якщо розглядати людські здібності як безперервний спектр, загадка нашого нинішнього одноосібного існування стає ще складнішою. Якщо ми мали так багато спільного з близькими еволюційними родичами, чому вижили саме ми, а не вони?", - розмірковують автори.

Як давня ДНК змінила історію

У 2010 році дослідники оприлюднили геном неандертальців, і результати стали сенсацією. Виявилося, що вони не перетворилися безпосередньо на сучасних людей й не зникли безслідно, а частково влилися в популяції Homo sapiens унаслідок схрещування та стали нашими предками. Приблизно 2% ДНК сучасних людей неафриканського походження мають неандертальське коріння. 

З людьми також схрещувалися денисівці. Крім того, дедалі більше досліджень свідчать, що геном Homo sapiens містить сліди так званих "примарних ліній" – невідомих груп давніх предків.

Однак брак даних про ці доісторичні контакти залишає багато запитань без відповіді. Генетики можуть визначити приблизний час взаємодії різних груп. Наприклад, дослідження вказують на період тривалістю близько семи тисяч років, що розпочався понад 50 тисяч років тому, коли неандертальці та сучасні люди народжували спільних дітей.

Дослідження, опубліковане в Science, виявило ознаки певної закономірності: схрещування відбувалося між чоловіками-неандертальцями та жінками Homo sapiens. Водночас подробиці цих контактів залишаються невідомими.

"Вражає, скільки всього ми досі не знаємо", – сказав генетик Джошуа Ейкі з Принстонського університету.

За його словами, після виступів із доповідями його часто запитують, скільки разів сучасні люди схрещувалися з неандертальцями. Відповідь допомогла б зрозуміти, чи були ці контакти лише цікавим епізодом історії людства, чи вони мали фундаментальне значення для формування нашого виду.

Один із висновків, який випливає з наявних даних, полягає в тому, що неандертальці досі є частиною нас, хоча фізично їх більше немає серед живих. Щоб зрозуміти, чому так сталося, науковці використовують сучасні біотехнології для вивчення функцій окремих неандертальських генів. Наприклад, вони вводять варіанти генів неандертальців або денисівців у клітини чи організми лабораторних мишей, щоб з’ясувати, чи впливають вони на розвиток і поведінку.

Уже відомо, що ці ДНК впливають, зокрема, на імунітет, циркадні ритми та анатомічні особливості. Водночас багато вчених переконані, що ДНК – лише частина складної історії, на яку також впливали чисельність популяцій і кліматичні умови. Адже людей будь-якого виду на Землі було порівняно мало, а умови існування часто були суворими. Іноді перевагу мали неандертальці, іноді – Homo sapiens. Водночас невеликі популяції обох видів могли зникати, не залишаючи сучасних нащадків.

За словами Скеррі, певну роль могла відіграти випадковість. Homo sapiens, який походив із тропічної Африки та мав більшу чисельність, міг отримати перевагу над видами, що мешкали в регіонах, де умови були значно суворішими через льодовиковий період.

"Імовірно, це просто збіг обставин. Коли клімат ставав достатньо сприятливим, вони могли там виживати", – сказав Гоукс. Він додав, що протягом плейстоцену люди знову й знову намагалися поширитися на нові території. На його думку, саме ця наполегливість є однією з ключових рис історії людства.

Те, чого ми ніколи не дізнаємося напевно

За чисельністю популяцій неандертальці поступалися Homo sapiens. Життя мисливців-збирачів ніколи не було легким. Різкі зміни клімату, конкуренція із сучасними людьми та інші чинники могли поставити невеликі ізольовані групи неандертальців на межу виживання.

Відомо напевно одне: частина неандертальців стала предками сучасних людей, залишившись у нашій ДНК. Але як окрема група вони зникли. Дедалі більше археологів схиляються до думки, що пояснення цього зникнення не можна звести до появи якогось нового кам’яного знаряддя. Дослідники вивчають цілу мережу взаємопов’язаних чинників, які складно відстежити за викопними рештками. Серед них – стійкість до хвороб, темпи культурного розвитку, соціальний інтелект і здатність створювати політичні союзи.

Багато деталей далекого минулого так і залишаться невідомими: обсяг доступних даних незрівнянно менший за кількість запитань, які ставлять науковці. Кожна нова знахідка часто породжує більше запитань, ніж дає відповідей. Проте деякі дослідники наголошують, що сьогодні особливо важливо осмислювати глибоку історію людства, адже перед нами постають екзистенційні загрози з різних боків. Вивчення походження людини – не просто академічна цікавість. Погляд на історію в широкій часовій перспективі може допомогти зрозуміти й можливі сценарії майбутнього.

"Важливо усвідомлювати, що наш вид, Homo sapiens, існує на Землі порівняно недовго. Тому немає жодної гарантії, що ми виживемо", – сказав Майкл Петраля, директор Центру передових досліджень трансформації походження людини при Австралійській дослідницькій раді.

Якщо поглянути на сім мільйонів років еволюції людини, то навіть успіх Homo sapiens – виду, який надзвичайно ефективно заселив планету та опанував технології, – не можна вважати гарантованим. Homo erectus існував понад мільйон років, а неандертальці – близько 400 тисяч років. Походження Homo sapiens досі є предметом наукових дискусій, але багато дослідників вважають, що наш вид існує лише приблизно 300 тисяч років.

"Я не настільки вражений Homo sapiens. Ми вважаємо себе такими успішними й неймовірними. Але в ширшому історичному контексті ми – ніщо", – підсумував Петраля.

Інші дослідження про предків людини

Нагадаємо, виявлення складних доісторичних знарядь праці на археологічній пам’ятці в Китаї змусило науковців переглянути усталені уявлення про еволюцію людини. Розкопки у районі водосховища Даньцзянкоу, показали, що предки людини використовували технологічно розвинені кам’яні знаряддя ще 160–72 тис. років тому - у період, коли на території Китаю одночасно існували кілька видів великих гомінінів – Homo longi, Homo juluensis, а можливо, й Homo sapiens.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Щастя котів і їхніх господарів пов’язані на хімічному рівні, - дослідження
• Вчені зробили прорив у квантовій фізиці: це може прискорити розробку надпровідників
• Вчені вперше відредагували ДНК всередині організму людини: як це стало можливим