Ампутація "Ґ": як комуністи коїли лінгвоцид і штучно наближали українську мову до російської

Кривавий маховик репресій, що супроводжувався масовими розстрілами інтелігенції та тотальним знищенням словників, дозволив сталінському режиму дістатися й до абетки та заборонити цей графічний символ і не тільки. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як ліквідація літери "Ґ" стала зброєю для знищення національної ідентичності?

Українська мова століттями мала унікальну фонетичну природу, яка кардинально відрізняла її від мови імперської Росії. Кісткою у горлі для тамтешніх диктаторів було й чітке розмежування двох звуків – м'якого гортанного "г" та твердого проривного "ґ". Коли у 1927 році так званий Харківський правопис (також відомий як скрипниківка – у вересні 1928 його офіційно затвердив підписом тодішній нарком освіти Микола Скрипник, що виступав головним політичним тараном та архітектором цього документа) закріпив цю європейську норму в абетці, Москва сприйняла це як пряму загрозу своєму пануванню.

Для тоталітарної машини, яка марила створенням єдиного та абсолютно слухняного радянського народу, будь-який натяк на культурну самостійність поневолених націй був нічним жахіттям. Наявність літери "Ґ" беззаперечно доводила, що українська – це не якийсь там провінційний чи другорядний діалект, а повноцінна самодостатня мова з глибоким європейським корінням. Саме тому у 1933 році, коли згортання українізації досягло апогею, а шалене політичне цькування довело Миколу Скрипника до самогубства, на тлі штучно організованого Голодомору комуністичні ідеологи завдали підступного удару по самій серцевині національної ідентичності, намагаючись стерти будь-які відмінності між катом і жертвою.

Головним архітектором та виконавцем цього мовного терору став партійний функціонер Андрій Хвиля. Саме він після усунення Скрипника очолив спеціальну комісію, яка у 1933 році брутально переписала український правопис. І саме Хвиля публічно затаврував літеру "Ґ" та питомі українські слова як "націоналістичну диверсію", головною метою якої нібито було штучне відривання української мови від російської. За іронією долі, віддана служба режиму не врятувала його самого – за кілька років система знищила Хвилю, розстрілявши у 1938.

Масштаби тієї ретельно спланованої лінгвістичної інквізиції вражали. Літеру "Ґ" цинічно охрестили "націоналістичним шкідництвом", а її використання у текстах прирівняли до державної зради та саботажу. Радянська промисловість просто припинила випускати друкарські машинки з повноцінною українською розкладкою, а в редакціях та видавництвах через тотальний страх репресій про цю клавішу на старих апаратах вважали за краще "забути". Академічні словники, видані до кривавого 1933 року, масово вилучали з публічних бібліотек і спалювали на вогнищах, немов у найтемніші часи інквізиції, або відправляли як макулатуру на переробку.

Як у СРСР спотворювали український правопис: дивіться відео UA_history

Людей, які намагалися захистити природну вимову та зберегти чистоту рідного слова, миттєво оголошували ворогами народу, відправляючи до сибірських таборів або розстрільних підвалів. Це була не просто чергова орфографічна реформа, а безжальна хірургічна кастрація мовного апарату, покликана назавжди зламати генетичний код нації. Режим змушував мільйони українців примусово ламати власну артикуляцію, підлаштовуючи її під домінантну російську фонетичну матрицю, щоб остаточно стерти слухові та ментальні кордони з імперською метрополією.

Як радянська цензура переписувала словники та штучно конструювала мову-клона?

Вилучення нещасної літери стало лише кривавою прелюдією до значно масштабнішої катастрофи, яка безжально охопила лексику, граматику та синтаксис. Діставши абсолютну владу над правописом, радянські цензори розпочали масове полювання на питомо українські слова, влаштувавши справжній терор проти національного словникового запасу.

Москва запустила глобальну стратегію культурної інженерії, яка не мала аналогів у світовій історії. Якщо український термін мав спільний корінь із польським, чеським чи словацьким, але бодай трохи відрізнявся від російського – його негайно таврували як штучний і ворожий. Такі слова викреслювали з активного вжитку, а на їхнє місце силоміць впроваджували прямі російські кальки. Комуністи свідомо створювали брехливу ілюзію природної спорідненості двох мов, перетворюючи багату живу європейську мову на примітивно сконструйованого клона.

Під ніж безжальних партійних ідеологів потрапив не лише словниковий запас, але й сам неповторний історичний фундамент української граматики. Цензори суттєво обмежили та маргіналізували використання кличного відмінка, витіснили специфічні форми майбутнього часу та вщент знищили унікальну наукову термінологію, яка надзвичайно бурхливо і плідно розвивалася у 20-ті роки. Медичні, технічні, математичні, авіаційні та правничі довідники були повністю переписані (злука стала з'єднанням, летовище аеродромом і так далі) за жорсткими московськими лекалами, і втратили свою національну самобутність.

Мета цього безпрецедентного лінгвоциду була гранично цинічною та прагматичною – перетворити українську мову на другорядний провінційний сільський діалект, абсолютно непридатний для високої науки, серйозної літератури чи державного управління. І до сьогодні ми, на жаль, бачимо катастрофічні наслідки цієї мовної інженерії, адже травма, завдана національній свідомості, виявилася надзвичайно глибокою. Радянська імперія десятиліттями намагалася позбавити українців власного голосу – проте навіть найжорстокіший терор, цензура та репресії не змогли остаточно знищити мову, яка сьогодні знову відроджує свою справжню ідентичність.