Ніби заєць на ногах сарни: незвичайний гризун виявився ще й дуже швидким

Патагонська мара – невеликий гризун із Південної Америки, який зовні нагадує помісь зайця із сарною. Через довгі вуха та сильні задні кінцівки її легко сплутати з представником зовсім іншої групи ссавців. Під час бігу на відкритій місцевості вона нагадує мініатюрну антилопу, а під час стрибків – великого зайця, пише zielona.interia.pl.

Патагонська мара (Dolichotis patagonum) – ссавець із ряду гризунів, що належить до родини кавієвих. Її найближчими родичами є капібари та морські свинки. Тож, попри зовнішню схожість із зайцями, споріднена з ними вона досить віддалено.

Природний ареал цього гризуна охоплює Аргентину, зокрема великі території Патагонії. Мару можна зустріти на відкритих рівнинах і степах, у посушливих місцевостях та серед невисоких чагарників. Такі умови дають їй змогу завчасно помічати небезпеку, а довгі ноги допомагають швидко втекти й сховатися від хижака.

Тому патагонська мара віддає перевагу місцям із розрідженою рослинністю та хорошою видимістю.

Вона пристосована до життя в порівняно сухому кліматі й може обходитися за обмеженого доступу до їжі та води.

Незвичайна зовнішність

Довжина дорослих патагонських мар становить приблизно 60–80 см, а вага – до 16 кг. Висота в холці сягає лише 45 см. За розмірами тварина нагадує французького бульдога, проте має значно стрункішу статуру.

У мари відносно велике тулуб, довгі тонкі кінцівки та невеликий хвіст. Задні ноги сильні й добре розвинені, а передні пристосовані переважно для риття. На кожній передній лапі є чотири пальці з гострими кігтями. На задніх – по три пальці, кігті яких нагадують маленькі копитця. Ця особливість ще більше додає тварині схожості з молодим оленем.

Ще одна характерна риса – великі стоячі вуха. Вони довгі, вузькі та трохи заокруглені на кінцях, тому нагадують заячі. Завдяки їм мара добре вловлює звуки навколо. Це особливо важливо на відкритій місцевості, де хижак може з'явитися за лічені секунди.

Хутро патагонської мари досить густе й водночас ніжне. У забарвленні поєднуються кілька відтінків: спина та боки сірувато-коричневі, ділянки біля голови й з боків тіла часто мають іржаво-помаранчевий відтінок. Черево зазвичай світле, переважно біле. Такого самого кольору характерна облямівка задньої частини тіла. Крижі можуть бути темнішими за решту тулуба. Контрастне забарвлення допомагає тварині маскуватися серед патагонських степів.

Невеликий гризун розганяється до 60 км/год

Патагонська мара здатна розвивати швидкість до 60 км/год за сприятливих умов. Завдяки цьому вона належить до найшвидших гризунів у світі. Довгі ноги допомагають їй долати значні відстані, а сильні задні кінцівки – робити довгі стрибки, як у зайців.

Водночас мара пересувається не лише бігом. Вона може повільно ходити, переходити на галоп, стрибати, наче заєць, а також одночасно відштовхуватися від землі всіма чотирма кінцівками. Останній спосіб пересування називають англійським терміном stotting. Він трапляється і в деяких копитних ссавців. Крім того, мара використовує так звану інохідь – одночасно рухає ногами з одного боку тіла. Така хода також характерна для копитних тварин.

Патагонська мара активна вдень. У цей час вона шукає їжу, відпочиває та стежить за навколишнім середовищем. Основу її раціону становлять трави, зелень та інші частини рослин. Також вона їсть насіння, фрукти, квіти й навіть кактуси. Як і деякі інші гризуни, мара поїдає власні екскременти. Це дає їй змогу повторно засвоювати поживні речовини, які не перетравилися під час першого проходження їжі через травну систему.

Як патагонські мари утворюють пари

Одна з цікавих особливостей патагонських мар – моногамний спосіб життя. Самець і самка утворюють пару на все життя. Вони разом пересуваються територією в пошуках їжі, а самець охороняє партнерку та відганяє потенційних суперників.

Під час сезону розмноження кілька або навіть десяток пар можуть користуватися спільною системою нір. Вона забезпечує малятам укриття, а дорослим полегшує захист потомства. Водночас окремі пари зберігають власні стосунки та можуть захищати доступ до своєї схованки.

Самки впізнають власних дитинчат за запахом і звуками, які ті видають, тому не годують кожне зустрінуте маля. Обов'язки з догляду за потомством розподілені між батьками: самка годує дитинчат, а самець стежить за навколишньою територією та виявляє можливі загрози.

Більше цікавого про тварин

Раніше УНІАН писав про 8 тварин, що схожі на змій, але насправді ними не є. Така зовнішність і особливості поведінки допомагають їм пристосовуватися до навколишнього середовища та захищатися від хижаків. До цього переліку увійшли безногі ящірки, земноводні, риби й навіть гусениці, які імітують голову змії, щоб відлякувати ворогів.

Також повідомлялося, що найотруйніший хом'як на Землі може вбити навіть слона. Цей незвичайний гризун – кошлатий хом'як. Він збирає токсичні речовини з рослин і наносить їх на власну шерсть. Це єдиний відомий ссавець, який використовує такий спосіб захисту.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Вчені виявили незвичайну амфібію, яка жила в океані 237 мільйонів років тому
• У 1962 році на острів випустили 67 фазанів: як вони змінили місцеві ліси
• На Волині знайшли загадкове озеро, де водяться лише соми: як туди потрапити