Святі не врятували: як Лісабонська катастрофа спробувала довести Європі, що Бога немає

Ба більше, та трагедія не лише перекроїла географічні карти, але й спровокувала наймасштабнішу інтелектуальну кризу епохи Просвітництва. Саме на руїнах португальської столиці народилася сучасна сейсмологія, а видатні мислителі вперше наважилися відкрито поставити під сумнів божественну справедливість. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Як природа завдала потрійного удару по Лісабону саме у момент найвищої духовної єдності?

Ранок 1 листопада 1755 року видався напрочуд ясним і спокійним, але близько 09:30 земля під ногами жителів Лісабона раптом заревла з первісною люттю. Оскільки це було одне з найголовніших католицьких свят – День Усіх Святих, переважна більшість містян перебували у величних кам'яних соборах, які першими не витримали натиску стихії. За оцінками сучасних геологів, магнітуда поштовхів, епіцентр яких був в Атлантичному океані вздовж Азоро-Гібралтарського розлому, сягала неймовірних 8,5 – 9.

Ті, кому пощастило вижити під масивними уламками базилік та королівських палаців, у паніці кинулися шукати порятунку на відкритому просторі – біля міських доків на березі річки Тежу. Проте океан готував другу, ще більш підступну пастку для наляканих і поранених людей – вода раптово відступила далеко від берега, оголивши мулисте дно та залишки старих кораблетрощ, а вже через кількадесят хвилин на набережну впала стіна води заввишки до 12 – 15 метрів. Це гігантське цунамі змило тисячі втікачів, повністю зруйнувавши портову інфраструктуру та затопивши нижнє місто.

Але й на цьому апокаліпсис не завершився, адже тисячі святкових свічок, що впали під час перших поштовхів, підпалили дерев'яні перекриття, розкішні гобелени та безцінні книгозбірні. Вогняний шторм вирував над руїнами Лісабона майже тиждень, перетворивши колись розкішну столицю Португальської імперії на гігантський крематорій. Того дня загинуло від 30 до 50 тисяч людей, що робить цю подію однією з найсмертоносніших катастроф у європейській історії.

Згодом люди звернули увагу й на гірку іронію долі – стихія безжально знищила королівський палац Рібейра, оперний театр та грандіозну лікарню Всіх Святих, але майже не зачепила район Алфама, який стояв на міцній скельній породі й був знаний за свої борделі та інші сумнівні заклади. Та хай там як, а звістка про тотальне знищення Лісабона розлетілася Європою зі швидкістю, небаченою для XVIII століття, спричинивши не лише політичний шок, але й глибоку екзистенційну кризу.

Найстрашніший день в історії Португалії – 1 листопада 1755 року: дивіться відео OneDayHistoryUA

Як руїни одного міста змусили Європу переосмислити Бога та створити нову науку?

До 1755 року серед європейських інтелектуалів беззаперечно панувала філософія оптимізму, яскраво сформульована Готфрідом Лейбніцом: ми живемо у "найкращому з усіх можливих світів", де будь-яке зло є частиною незбагненного, але благого божественного задуму. Проте жахливий вигляд десятків тисяч невинних жертв, розчавлених у святих храмах під час щирої молитви, розбив цю теологічну концепцію вщент. Почалася безпрецедентна інтелектуальна буря, що змусила людство шукати раціональні, а не містичні пояснення природних катаклізмів.

Видатний французький мислитель Вольтер відреагував на трагедію знаменитою "Поемою на загибель Лісабона", а згодом і геніальним сатиричним романом "Кандід", де безжально висміяв сліпий оптимізм, запитуючи світ: який гріх могли вчинити немовлята, що стікали кров'ю на материнських грудях? Жан-Жак Руссо, вступаючи у гостру полеміку з Вольтером, висунув абсолютно революційну на той час думку: природа не будувала в одному місці 20 000 тісних кам'яних будинків у кілька поверхів, тож масштаб трагедії є не "карою божою", а прямим наслідком людської жадібності, марнославства та неправильного планування міст, яке загнало людей у пастку.

Тим часом молодий Іммануїл Кант, ретельно зібравши всі доступні свідчення про катастрофу, опублікував три новаторські трактати про причини землетрусів. Хоча його теорія про рух підземних газів виявилася хибною, це була перша в історії науки спроба пояснити рух земної кори виключно фізичними законами, що заклало міцний фундамент сучасної сейсмології. Прагматизм і холодний розум перемогли й на практиці – маркіз де Помбал, який фактично очолив порятунок країни, відкинув заклики священників до масового покаяння легендарною директивою: "Поховайте мертвих і нагодуйте живих".

Він не лише розіслав по всій країні детальні анкети з питаннями про поведінку тварин і рівень води в колодязях перед поштовхами, ставши першим сейсмологом-практиком, але й відбудував Лісабон за допомогою інноваційної технології "помбальської клітки" (gaiola pombalina) – гнучкого дерев'яного каркаса, здатного амортизувати підземні удари. Так катастрофа, що могла стати кінцем світу для португальців, у парадоксальний спосіб стала початком епохи розуму, доказової науки та сучасної інженерної безпеки.