Бізнес на травах: як ветеран розвиває експорт сировини й створює власний чай

Підприємці з Луцька закуповують трави та ягоди, сушать, переробляють та експортують сировину, зокрема німецьким виробникам чаю. Знання цього ринку партнери вирішили використати для створення власного бренду TRAVKA. Тепер замість того, щоб лише постачати інгредієнти для чужої продукції, вони самі формують суміші, працюють над пакуванням та просувають готовий продукт.

Велика війна внесла свої корективи в роботу підприємства: Антон Сосінський пішов добровольцем на фронт і дістав поранення. Після повернення до цивільного життя він знову долучився до розвитку компанії.

Як бізнес, що виріс на заготівлі дикорослих рослин, намагається закріпитися на ринку готового чаю – і що потрібно, аби українські трави стали не лише сировиною для іноземних виробників, а й самостійним продуктом під власним брендом?

Від редакції. Малий бізнес – важлива частина нової економіки. Його представники не мають доступу до великих грошей, але прагнуть реалізуватися попри труднощі.

ЕП поділяє цінності, якими керуються ветерани-підприємці: відповідальність, стійкість, бажання творити зміни. Тому редакція розповідає історії про людей, які перетворили свій бойовий досвід на справу, що допомагає іншим і зміцнює країну. Це історії про тих, хто продовжує служити Україні, тільки вже в бізнесі.

Від дитячого захоплення до бізнесу на експорт

Антон Сосінський знайомий зі світом лікарських рослин ще з дитинства. Тоді він, як і багато інших дітей, збирав рослини та ягоди й здавав їх заготівельникам. Через роки це захоплення перетворилося на бізнес. У 2014 році він разом із партнером Володимиром Ольховиком почав працювати з дикорослими ягодами та травами.

Вони не створювали підприємство з нуля. Партнери викупили компанію, яка працювала ще з 2006 року. Її попередня власниця вже не мала сил розвивати справу, але знала систему заготівлі зсередини, вона працювала в цій сфері ще з радянських часів. "Вона нам трохи підказувала, бо була у системі цієї кооперації ще з 70-х років", – розповідає Сосінський.

Старе обладнання згодом замінили, а на підприємстві облаштували сушарки, які мали працювати ефективніше. Проте основою бізнесу стали не лише приміщення й техніка, а й розгалужена мережа людей, які збирають сировину.

Заготівля дикорослих рослин в Україні працює через кілька ланок. Люди збирають ягоди й трави в лісах та інших місцях, де це дозволено, а потім здають сировину на заготівельні пункти. Звідти її забирають оптовики або переробники. На підприємстві Сосінського рослини сушать, за потреби ріжуть і готують відповідно до вимог клієнтів. "Сотні тисяч людей задіяні у зборі й заготівлі", – каже підприємець.

Антон Сосінський разом із Володимиром Ольховиком

Він описує цю систему як спосіб заробітку для людей, які живуть у селах і мають обмежені можливості для працевлаштування. Хтось збирає бузину, хтось ріже кропиву, хтось приносить малину чи чорницю. Сезон заготівлі триває не лише влітку: деякі рослини, зокрема кора й бруньки, заготовляють і в холодну пору року.

"Ми, по суті, працюємо як розподільчий центр, який отримує гроші з Європи і розподіляє бідним верствам населення", – пояснює Сосінський.

Читайте також Грибне місце. Як ветеран після чотирьох років війни створює ферму печериць

Як приклад він наводить чорницю. Коли вперше спробував збирати її сам, три літри ягід збирав кілька днів. Згодом він дізнався, що в Україні щороку збирають близько 20 тис. тонн чорниці. За словами підприємця, окремі заготівельники можуть заробляти на зборі 2-5 тис. грн на день. Це його оцінка, а фактичний заробіток залежить від сезону, обсягу зібраного та закупівельної ціни.

Спочатку підприємці працювали переважно на експорт. Серед їх основних клієнтів – німецькі чайні компанії, зокрема сімейні підприємства з багаторічною історією. Український бізнес постачав їм сушені ягоди та рослини, які ті використовували у власному виробництві.

Як підприємці шукали свою сировину

Перші роки роботи були періодом експериментів. Підприємці перевіряли, які рослини можна сушити, як досягти потрібної якості й кому потім продавати готову сировину.

"Пам'ятаю перший рік, коли ми сушили все, що в тому селі росло", – пригадує Сосінський. У списку були подорожник, різні трави, стулки квасолі та інші рослини. Частину сировини допомагали збирати навіть місцеві школярі: вони могли приносити подорожник і заробляти гроші на власні потреби.

Однак не всі експерименти виявлялися очевидними з погляду майбутнього використання. Одне з відкриттів особливо запам'яталося – пирій, бур'ян, якого городники зазвичай намагаються позбутися. "Завжди на городі, коли прополюєш, цей пирій вириваєш і спалюєш. Як бур'ян, який важко викорінити. А виявилося, що це фармацевтична сировина", – розповідає він.

На пирій був попит, тож рослина, яку багато хто вважає непотребом, могла стати товаром. Для підприємства це було одним із прикладів того, як багато залежить від знання ринку: сама наявність рослини ще не означає, що її можна вигідно продати, але іноді звичайна сировина має несподіване промислове застосування.

Сушені трави компанії

На початку партнери вчилися методом спроб і помилок. Вони самостійно експериментували із сушінням, радилися з клієнтами та іншими українськими переробниками. З роками визначили основні позиції, на яких можна зосереджуватися стабільніше.

"Ми спробували насушити багато всього, і потім сіли і думали: а тепер що з цим робити?" – згадує Сосінський.

Серед незвичайних інгредієнтів, з якими працюють підприємці, є й мухомори. За словами Сосінського, компанія не продає їх як окрему сировину, а використовує в одному з чайних продуктів під назвою "Червона магія". Бізнесмен пов'язує цей продукт із мікродозингом і стверджує, що мухомори можуть мати заспокійливий ефект.

Читайте також Бізнес після окупації: як ветеран перезапустив пасіку і відкрив виробництво вуликів

Попри експерименти, сушіння залишається технологічно складною частиною виробництва. Різні рослини потребують різних умов, а результат має відповідати вимогам покупця. Додатковий виклик – контроль якості сировини ще до того, як вона потрапляє на підприємство.

Сосінський говорить, що пестициди нерідко використовують у сільському господарстві. Хімікати можуть поширюватися з вітром і потрапляти у ґрунтові води, тому компанія контролює регіони заготівлі та роботу постачальників, щоб уникнути цього.

Війна, поранення і повернення до роботи

До великої війни компанія поступово розвивалася: облаштовувала виробництво, шукала клієнтів і працювала на європейський ринок. У 2021 році партнери замовили в Польщі обладнання для переробки. Однак встановити його вдалося лише восени 2022 року.

Після початку великої війни підприємство зупинило роботу на кілька місяців. Сосінський добровільно пішов на військову службу. Гроші, які залишалися на рахунках компанії, витратили на поточні зобов'язання та сплату податків.

Читайте також Поранення, гранти і джерки: історія ветеранського бренду Jerkon

У травні 2022 року він дістав поранення. Далі були складні операції та тривала реабілітація, зокрема в Данії. Підприємець згадує, що після операцій йому було важко думати й концентруватися, тож повноцінно долучатися до роботи він не міг.

Поки він лікувався після поранення, тягар бізнесу ліг на плечі партнера. "Володимир, мій компаньйон по бізнесу, почав його потрохи відновлювати. Восени 2022 року він встановив обладнання, і підприємство знову запрацювало", – розповідає Сосінський.

У 2023 році він повернувся до служби в тилових підрозділах. У 2024 році його звільнили в запас за станом здоров'я, після чого він поступово повернувся до підприємництва.

Як з'явилася TRAVKA

У 2024 році компанія вирішила вийти за межі постачання сировини й створити продукт для українського споживача. Так з'явилася торгова марка TRAVKA.

Підприємство вже мало досвід співпраці з німецькими чайними компаніями. Партнери допомагали тестувати рецептури й розробляти продуктові лінійки. Для власного бренду вирішили зробити акцент на травах та ягодах, зібраних на Волині. Водночас не всі інгредієнти можна отримати в Україні: наприклад, лемонграс доводиться імпортувати.

Запуск нового напрямку потребував не лише сировини та обладнання, а й роботи над брендом. Команда спілкувалася з маркетинговими агенціями, разом обирала назву й розробляла візуальну концепцію. Варіант TRAVKA сподобався всім майже одразу.

"Трохи провокативно, але дуже легко запам'ятовується. Було стовідсоткове попадання", – каже Сосінський.

Чай бренду TRAVKA у фірмовому пакуванні

За дизайн також відповідали залучені маркетологи й дизайнери. У результаті компанія отримала впізнавану назву та візуальне оформлення, яке відрізняється від традиційного уявлення про трав'яні збори.

Компанія не відмовилась від основного бізнесу заради нового бренду, навпаки, чай став окремим напрямом, а експорт сушених ягід і трав залишився головною діяльністю. На чайному напрямку, за словами Сосінського, працюють троє людей. Загалом у команді близько 15 працівників.

Читайте також Екзотика на українському полі: як ветеран заробляє на бататі

Підприємці отримали грант від українського ветеранського фонду на 1,5 млн грн, який дозволив закупити обладнання. А завдяки німецькій грантовій програмі вони отримали 10 тис. євро, за які створили маркетингову стратегію та сайт бренду TRAVKA.

Сосінський каже, що команда сама п'є власний чай і дарує його знайомим та родичам. Для нього це частина ставлення до продукту. "Як можна щось продавати, не люблячи свій продукт?", – запитує він.

Економіка чаю

За словами Сосінського, річний виторг від продажу чаю становить приблизно 4 млн грн. У продажах помітна сезонність: попит зростає восени й узимку, а також у грудні, коли чай купують на подарунки. Компанія формує подарункові набори й пропонує продукцію як для індивідуальних покупців, так і для корпоративних замовлень.

Чай продають через власні онлайн-канали, зокрема сайт та Instagram, а також через партнерів – кафе, ресторани і готелі. Продукція представлена й у роздрібній торгівлі, зокрема в мережі "Сільпо".

У рецептурах TRAVKA поєднує м'яту, мелісу, ромашку, чебрець і кропиву з ягодами чорниці, малини, брусниці та шипшини, а також яблуком, квітами бузини, липи й волошки.

Наприклад, до "Дикого лісу" входять м'ята, листя обліпихи, шипшина, яблуко, листя малини й ожини та брусниця. В "Альпійському лузі" поєднуються яблуко, шипшина, лемонграс, меліса, ромашка і волошка, а в "Червоній магії" – квіти бузини, меліса, звіробій, яблуко, квіти акації та волошка з додаванням мухомора. Крім готових сумішей, компанія продає окремі трави, зокрема ромашку, липу й квіти бузини.

Чай бренду TRAVKA

Окрім сумішей, у каталозі є окремі трави, зокрема ромашка по 50 г за 95 грн. Ціни на фасовані чаї залежать від складу, ваги та формату. Наприклад, "Дикий ліс" коштує 150 грн за 50 г і 230 грн за 100 г. Чаї в жерстяних банках продають за 360-399 грн, а подарункові набори з п'яти смаків по 30 г – за 499 грн, з восьми – за 699 грн.

Водночас компанія не поспішає масштабувати чайний напрямок будь-якою ціною. Розширення потребує стабільної сировини, працівників, електроенергії та зрозумілої логістики. Усі ці фактори ускладнилися під час війни.

Основна база підприємства розташована в Берестянах, приблизно за 60 км від Луцька. Там сушать і переробляють сировину. За словами Сосінського, компанія планує збільшувати виробництво, однак нестача працівників і невизначеність з енергопостачанням стримують ці плани.

Свіжі ягоди, з якими працює компанія Антона Сосінського

Частково допомагають сонячні панелі потужністю близько 30-40 кВт, встановлені на даху виробничого приміщення в межах грантового проєкту. За словами Сосінського, вони підтримують роботу підприємства, хоча не усувають усіх ризиків, пов'язаних з електропостачанням.

Є й інша залежність – від погоди. Компанія не завжди може передбачити, скільки сировини вдасться зібрати або виростити. Сосінський згадує, як фермери спеціально вирощували для підприємства декоративні сорти соняшника заради пелюсток, але врожай загинув через посуху.

Ця залежність впливає не лише на виробництво чаю. Сушені ягоди й трави, які компанія експортує, також потребують сезонної заготівлі та координації багатьох людей і постачальників. Якщо сировини недостатньо або її якість не відповідає вимогам покупця, підприємство не може просто замінити її будь-якою іншою рослиною.

Експорт додає власні витрати й логістичні обмеження. Сосінський пояснює, що митне оформлення та організація перевезення потребують ресурсів незалежно від ваги вантажу. Тому компанія намагається збирати різні види сировини в більші партії й відправляти їх до Польщі, а звідти – клієнтам або безпосередньо покупцям у Німеччині.

Готовий чай продають лише в Україні. Вихід на закордонні ринки поки не планується, тому що там доведеться конкурувати з виробниками, які вже мають налагоджені канали збуту. "Бажання завжди є продавати по всьому світу, але треба дивитися на речі реально", – каже він.

Тож зараз компанія зосереджується на двох завданнях: відновлювати експортний бізнес і розвивати власний чай на внутрішньому ринку. "Нащо кудись гнатися, якщо наш внутрішній ринок досить цікавий", – говорить Сосінський.